РОЗДІЛ 3

– Ніела?

– Кхм, так. Я не володію наукою танців і про що можна говорити з правителем, не знаю.

– З танцями розберемося завтра, я вас навчу. А дотепність у розмові пропоную потренувати на мені зараз.

– На вас? Зараз?

– Ви забули, що перепитувати чоловіка в пристойному суспільстві вважається моветоном або дурістю? Може, я прорахувався на ваш рахунок і пан головнокомандувач узяв вас за дружину виключно за гарні очі?

Причому дивився він не в очі, а набагато нижче.

Його неоднозначна суперечлива поведінка збивала мене з пантелику і дратувала. Придушивши чергове бажання його проклясти, я вичавила з себе милу посмішку:

– Про що хочете поговорити?

– Дозволяю обрати тему шановній містрес. Я підхоплю будь-яку вашу ініціативу.

Чоловік магією створив друге крісло, поставивши його навпроти свого, і жестом запросив мене сісти. Як тільки я розташувалася, розправивши сукню, всівся сам. Від полегшення, що вдалося розвантажити скимну спину і ноги, я не одразу відчула незручної тиші, яка запанувала між нами.

– Не можете згадати нічого розумного?

Я почала здалеку. Спершу говорили на легкі спільні теми, а потім поступово торкнулися магії, порядку сьомого королівства, життя в альманському ковені, після того, як я стала на чолі, і політики.

На подив, аристократ виявився приємним співрозмовником. Я навіть отримала деяке задоволення від нашого спілкування, забувши про всі муки, що він уже встиг мені заподіяти. До першого ж розчарування, яке швидко розвіяло марні ілюзії та повернуло все на свої місця.

– Я чув, ви, містрес, незадоволені правлінням Генріха, – вирішив перевірити мене граф Варг. – Чим саме, як не секрет?

Відмовлятися від безумовного було б безглуздо. Про мою агресію на один із законів правителя, а точніше – на байдужість до прийняття правильного закону, не знав лише лінивий. У моєму оточенні так точно. Різні чутки дуже швидко розносяться, особливо якщо вони зачіпають інтереси сильних світу цього. Тому не здивуюся, якщо сам Генріх III вже добре знав про мої настрої.

– Рабство у сьомому королівстві скасовано з темних часів, а работоргівля досі процвітає. Вам хіба не здається це щонайменше дивним?

– Анітрохи, – знизав плечима чоловік. – У житті та смерті ви теж знаходите дива?

Я скривилася:

– Причому тут…

Не встигла й думку довести до кінця, як Варг авторитарно махнув рукою, перебив, не побажавши виявити й крихітної частки терпіння, щоби вислухати. Декому зовсім не буде зайвим навчити манер. Теж мені учитель етикету знайшовся!

– Первісний закон сущого: хто сильніший, той і панує над життям найслабших, незмінний з початку часів. Завжди знайдеться той, хто використовуватиме подаровану вищими міць на зло і для власної вигоди.

– Тобто якщо сила є, то мораль і чужа свобода не береться до уваги? Так вважає наш правитель?

– Як вважає правитель, ви зможете дізнатись, якщо на те буде його воля. Хоча з вашою вродженою зухвалістю я сумніваюся, що імператору стане приємним ваше суспільство. Однієї краси, щоб заслужити увагу Генріха, не вистачить.

– Здався мені ваш Генріх, щоб його увагу вимолювати! – стала на диби я.

– Присядьте, містрес, вам потрібно не круту вдачу плекати, а вчитися терпінню і покірності.

– Я не вихована містрес, і якщо Генріх очікує побачити мене саме такою, то буде гірко розчарований!

– Ніело... – Варг насупився.

– Я – колишня рабиня власної рідної тітки, а тепер верховна відьма альманського ковена, відьма місячного сяйва, дружина дракона та волелюбна жінка, нарешті! І якщо наш правитель вважає, що, ігноруючи страждання багатьох жінок, заплющуючи очі на їхні муки, він збереже славу справедливого і чесного імператора, то дуже помиляється! Я більше мовчати не стану!

Випалила і видихнула з полегшенням. Занадто довго плекала в собі гнів, так і здоров'ям оплатитися можна. Не подобається що – краще одразу з'ясувати це, висловитись, вислухати відповідь та ухвалити рішення. А мовчати, вдавати, кривити душею, та так, щоб усередині все тремтіло від злості та напруги… Ні.

Шлях вихованої містрес явно не для мене. Якщо це означає брехати, посміхатися тим, кого хочеться вдарити, лицемірити і зображати покірність.

Так, палацові манери, можливо, зайвими не будуть. Раптом колись доведеться кого вітати в будинку Де Кадарі чи самій завітати з дружнім візитом. Гарною господинею маєтку Лукаса я стану з часом, мудрість приходить із досвідом. Але мовчати, коли всередині все палає від несправедливості, – вибачте. Краще розчарувати Генріха III браком виховання і несосвітенним характером, ніж розчаруватися в самій собі.

– Скільки почуття! – поблажливо посміхнувся Варг. – І що ж ви зробите, містрес? Спробуєте налякати імператора черговим прокляттям? Поскаржтесь чоловікові? Піднімете повстання?

Він говорив повільно, з якоюсь помітною лінню, ніби заздалегідь нічого серйозного від мене не чекав. Але всупереч усмішці, що грала на його губах, погляд залишався настороженим, уважним і гострим, наче смертельно небезпечний клинок.