РОЗДІЛ 1

Сонце самотнім диском ховалось за гори, огортаючи засніжені верхівки у багрянець. Панував холодний сезон, отже теплом нас природа не балувала, зате щедро пригощала хуртовиною та поривчастим вітром.

Нічне світило вже поблискувало білим боком на небосхилі. Після грандіозної битви з силами пітьми три місяці тому місяць і сонце надовго не затримувалися поряд і все ж таки іноді перетиналися. І продовжували дивувати цим дивом мешканців семи королівств.

З вікна кабінету головнокомандувача стражами північного кордону відкривався справді дивовижний краєвид. Гордовиті хребти гір, край вічнозеленого лісу біля їхнього підніжжя… Добре, вигляд так собі. Особливо якщо доводиться милуватися ним другу година поспіль!

А що вдієш? Недоліки посади чоловіка. До речі, його робота не один раз за наше сімейне спільне життя, що ледь почалося, встигла зламати мої плани! Ми навіть медовий місяць до пуття разом не провели! Лукаса постійно висмикували в поселення стражей.  Добре ще, що не прямо з ліжка.

Чи то Аррін, паскудник ельфійський, так тонко мені помстився, чи я поспішила з гордістю за звання чоловіка. Головнокомандувач стражами – почесно, але споконвічне суперництво з роботою Лукаса за його увагу мені вже набридло.

Відьми взагалі терпінням не вирізняються. А я ось терплю! Попросити скульптуру собі відлити у саду, чи що? За таку рідкісну чесноту…

У дівочій пам'яті, характерній своїм коротким плином і вибірковістю, все ще зберігалася картина останньої битви на кордоні, де я взяла безпосередню участь. А Лукас мало не загинув. Щоразу, коли згадувала це, у мене хололо серце. Досі не вірилося, що все так вдало вийшло.

Про те, як я жила б далі без одного нестерпного чаклуна з роду Де Кадарі, навіть не спрацюй парна мітка, і думати відмовлялася. Нема чого давати владу страхам, краще жити сьогоденням і оптимістично дивитися в майбутнє.

Під вікном розгорталося цікаве дійство: на засніженому майданчику коханий впевнено виступав у ролі тирана.

Муштрував він новачків-стражів та деяких підлеглих, що особливо «відзначилися».

Смуга перешкод, на мій погляд, досить складна. А Лукас не в доброму гуморі. Звичайно, його ж молодиця зачекалася, а він даремно сили витрачає. Ось головнокомандувач і не шкодував магічного вогню, який ледь п'яти не лизав повільним новачкам. У-у-у! Мій дракон!

У рядах втомлених стражей я помітила знайомого. Хитро посміхнулася і послала крижане заклинання на поперечину, на яку чоловік ледь ступив. Магія слухалася чудово і навіть з такої відстані подіяла, як гадалося.

По-дурному розмахуючи руками, страж абияк подолав третину належної відстані, а потім впав з крижаної колоди. Інші це зустріли дружним реготом.

«Бу-га-га» – луною відбилося від гір.

Аррін виплюнув сніг і задер голову, одразу ж безпомилково знаходячи мене поглядом. Я навіть за портьєру не встигла сховатись.

В очах ельфа горів знайомий злий вогник. Що сказати, він чоловік з гарячою кров'ю, я більше не обманювалася гордовитою ельфійською зовнішністю.

Я тільки й могла, що розтягнути губи в премилій безневинній посмішці і помахати Арріну на знак вітання. Ельф скривився, але відповів мені слабким кивком.

Не варто було й сподіватися, що страж купився на мою показову невинність. Впевнена, він помститься. Наші магічні сутички частенько поліпшували мені настрій, особливо в моменти відсутності Лукаса.

Як не дивно, коханий досі довіряв другові. Чи то минулий фінт вухами ельфа був уже вибачений драконом, чи то Арріна нагородили роллю мого наглядача у покарання за провину. У жодному разі нудьгувати нам не доводилося. І приятельські стосунки міцнішали, хоч і залишалися досить специфічними.

За грою в глядачки з ельфом я зовсім випустила з поля зору Лукаса, якого на галявині вже не було. Тренування тепер вів Фадор. Перевертень успішно зганяв із новачків сьомий та восьмий піт.

Винирнула з роздумів я лише коли відчула міцні обійми чаклуна. Навіть здригнулася від несподіванки, а на кінчиках пальців з’явилась простенька бойова магія. Навчання за методикою богині даремно не миналось.

– Перепрошую, кохана, затримався, – видихнув мені у маківку Лукас. – Сумувала?

– Страшенно, – поскаржилася я і відразу не стримала сміху, коли черговий новачок злетів з поперечки. Крижане заклинання так ніхто і не прибрав! От йолопи.

– Розважаєшся?

– Від нудьги, – знизала плечима я.

– Не очікував, що нашу прогулянку в горах так нахабно перервуть.

Отак останнім часом у нас завжди. Я чекаю і розважаюсь магією від нудьги, Лукас перепрошує через  запізнення чи взагалі відсутність. Не сімейне життя – справжня казка!

– Крихітко моя… – прошепотів чоловік мені на вушко. – Скарб мій капризний.

– Капризний?

– І найулюбленіший, – впевнено підтвердив він.

Я хмикнула, розслабляючись у міцних обіймах. Так, капризність в мені є. Але всього крихта!

Будь-які мої образи танули, варто було Лукасу сказати кілька ніжних слів, перепросити, приголубити. Ось воно – чарівність дракона у дії! Яка відьма стримається від спокуси?