ПРОЛОГ

– Ріх, обережніше! – Істерично заверещала Лілетта.

Він встиг схопити дівчину і разом із нею різко відкотився. Коротка мить – і обидва з гуркотом приземлилися на підлогу. Генріх примудрився обернутися так, щоб Лілетта впала на нього, а потім він уже притиснув її до підлоги, накрив зверху собою.

Металевий каркас ліжка розвалився. На нього впала масивна люстра на три сотні магічних вогнів. Іскри бризнули на всі боки.

Дівчина заволала, обіймаючи голову руками. Хоча її тіло повністю прикривав чоловік, готовий взяти на себе можливий удар, якого… не сталось.

Навіть регенерація перевертнів не врятувала б Генріха від серйозних ушкоджень. Про фаворитку, милу білявку ельфійської крові, і мови не йшлося. Такий удар безперечно міг стати останнім у її нетривалому житті.

Будь зараз поруч хтось з радників, почалося б читання моралі, що життя звичайної ельфійки, нехай гарненькою і розкутої в ліжку, не можна порівняти з життям імператора. Добре, що шлях до його спальні їм був зачинений.

Генріх про небезпеку для себе на той момент навіть не думав, діяв на інстинктах. Саме вони не раз і не два витягували його з будь-яких неприємностей.

Рух над собою він відчув за частку секунди до того, як ельфійка заволала. Звірине чуття допомогло, тільки воно останнім часом і рятувало. Особиста магія зовсім вийшла з-під контролю.

– Жива?

Лілетта оторопіло кивнула. Від страху її блакитні очі, здавалося, зайняли майже половину обличчя.

– Тоді перестань вести цю тужливу ноту. Я вже оглух на одне вухо, залиш мені хоча б друге.

Ельфійка затулила рота. Слухняна дівчинка. Ця риса йому у ній навіть подобалася.

– Перепрошую, Ваша Імператорська Величність, — пробурмотіла вона, раптом згадав етикет.

Це змусило Генріха скривитися, його спальня завжди була зоною, вільною від усіляких правил та норм. Відштовхнувшись руками, він швидко підвівся і натяг сорочку. Синю ганчірку, що ще пів години тому була вечірньою сукнею складного крою, чоловік кинув ельфійці.

– Приведи себе до ладу і вирушай у свої покої.

– А ти? – здивувалась вона і відразу потупила погляд. Злякалась власної нетактовності. Про це говорив яскравий рум'янець, що спалахнув на точених вилицях дівчини. – Перепрошую.

Генріх скинув брови в пориві подиву: зазвичай Лілетта вдавала скромну панянку, хоч він давно й роздивився цю її маску. Втім, жіночі ігри його завжди мало цікавили.

– Мені страшно! – Вигук ельфійки застав чоловіка вже на порозі.

Магічні вогні продовжували шипіти, різноколірні іскри розліталися всюди і, не торкаючись підлоги, розчинялися в повітрі. Жодної шкоди, окрім зайвого шуму, вони не завдавали. В іншому його спальня була цілком безпечна.

– Як тільки я піду, все минеться. Обіцяю, – запевнив він дівчину.

Дивно, але його заява належним чином не подіяла.

– Але я не хочу, щоб ти йшов, Ріх! Сьогодні моя ніч!

Ось і знову та маска дала тріщину. Замість слухняної приємної дівчинки назовні показалась вибаглива, істерична особа. Все ж ельфійська кров брала своє.

– Перенесемо наше побачення на іншу ніч.

– Але ж я хотіла саме сьогодні! Готувалася! – Їй не вдавалося впоратися з розчаруванням, і навіть зруйноване ліжко, вихор дикої магії не зіпсували любовного настрою.

Пропустити зайву нагоду аби прив'язати себе імператора? Як же!

Генріх скривився.

Так, на цю ніч у нього теж були далекосяжні плани. Яким не судилося збутися через черговий артефакт, що вийшов з ладу.

– Щось не влаштовує? Ти знаєш де вихід. Затримувати не буду.

Лілетта зблідла.

– Ні-ні, Ріх, любий. Що ти? – Вона грайливо повела плечем, щоб волосся вигідно оголили шматочок пишних грудей. – Я рада тебе бачити будь-коли, хоч рік поспіль!

Ще б пак!

Кожна з його коханок мріяла вибратися у фаворитки. Вони ж прагнули, окрім теплого містечка під боком імператора, змусити його одружитися. Або хоча б народити спадкоємця.

Проходити обряд зв'язування доль Генріх не мав наміру років так ще сто, а може, і взагалі ніколи. Про спадкоємця поки що теж серйозно не замислювався, варто було спочатку зміцнити позиції в імперії, ось його головне дітище!

Імператор нічого пояснювати не став, просто пішов.

Слідом йому пролунали... ні, не плач розчарованої жінки, лише шипіння магічних вогнів і тріскотнеча чергової речі, яка була переможена в нерівній битві з прокляттям невдачі.

За дверима, біля протилежної стіни від входу, завмерли безмовні стражі, охоронці його спокою. Який там спокій, якщо магія стала ворогом?

От і зараз, поки він йшов коридором, навколо шипіли магічні вогні у світильниках, навстіж відчинялися вікна, вітер обурено підкидав портьєри…

Генріх спокійно дійшов до потрібних дверей і штовхнув їх. У місці зіткнення дерево пропалило наскрізь. Імператор навіть на мить зупинився подивитися на це «диво». Щось новеньке…