Частина І. Я - Землянин.

      Епіграф-сповідь
Ці рядки з 1975 року колись були для мене істиною. Я залишаю їх мовою оригіналу, бо переклад вбиває дух того часу, але сьогодні я дивлюся на них крізь біль. Автор цих слів, Микола Добронравов, закликав „не втрачати себе“, але на старості сам себе загубив, підтримавши анексію Криму. Я плачу, коли чую цю мелодію, бо це моя молодість, яку поет зрадив, ставши клоуном в ореолі колишньої слави…
"Оглянись, незнакомый прохожий,
Мне твой взгляд неподкупный знаком
…Может, я это, — только моложе,
Не всегда мы себя узнаём…
Ничто на Земле не проходит бесследно.
И юность ушедшая все же бессмертна.
Как молоды мы были,
Как молоды мы были,
Как искренно любили,
Как верили в себя!
Нас тогда без усмешек встречали
Все цветы на дорогах земли…
Мы друзей за ошибки прощали,
Лишь измены простить не могли.

Первый тайм мы уже отыграли
И одно лишь сумели понять:
Чтоб тебя на земле не теряли,
Постарайся себя не терять!"
Вірш наводиться мовою оригіналу для демонстрації художнього розриву між високим словом і ницістю автора. Дуже шкодую, що такі чудові слова старої людини, написані молодим поетом, нівелюються його дебільною підтримкою анексії Криму, висловленою дуже старою людиною. «Чтоб тебя на земле не теряли, Постарайся себя не терять!» — а він себе загубив. В ореолі слави пішов з життя клоуном-поетом.

Готовий іти на каторгу, але не відступлюсь від того кусочка, написаного мовою окупанта в 1975 році. Коли слухаю пісню з цими словами, то тужу за молодістю, так за душу хапає. З нею вдруге життя проживаю. А пародію на переклад, взяту з Вікіпедії («Ніщо на землі не минає безслідно!..»), соромно навіть читати.

Частина І

ТАЄМНИЙ АРХІВ ГАЛИЦЬКОГО ЗБУЯ: КОНТУР БЕЗПЕКИ ВІД ВПОРЯДНИКА АРХІВУ
 Цей рукопис містить автономний контур нашої недавньої історії, запечатаний у львівський батярський гротеск. Листи формату А-4 були списані дрібним олівцем Графині Ірен під диктовку людини, яка в нашій системі виконувала роль Генератора. З міркувань безпеки, через підписки про невиїзд, специфіку закритих військових підприємств радянської епохи (кран-комплекси «КАМА», КУНГи, 13Ю6) та теперішній підпільний гарт Роду — ми не маємо права розкривати справжні імена героїв. Навіть у 2026 році деякі цифрові та реальні матриці мають залишатися закритими від сторонніх очей і зайвих вух. У цих хроніках є все: сувора фізика синергії трьох друзів, таємні зв’язки ОУН, штурм каналізаційних об'єктів і кавказьких перевалів, а також нічим не прикрита космічна пам'ять Роду. Ми публікуємо оригінал у його чистій, залізобетонній інженерній красі під фірмовим підписом автора — Галицький Збуй. Ті, що будуть читати це, можливо, не повірять на сто відсотків. Але справжнє життя завжди набагато крутіше за будь-які кабінетні викрутаси. Контур закритий. Правда опублікована.