Де і хто я

ХРОНІКИ ПРЕЗИДЕНТА ЛАПША

(Абсурдистсько-сатирична повість про буття мертвого резидента в нетрях Амазонії)
Частина 2. 

Де і хто я

 Прокинувся я майже відразу. Підняв руки і з подивом почав розглядати тонкі, рожеві пальці. Точнісінько як у підлітка .- Невже це мої руки?— Де я? — пробурмотів, підводячись на ліжку й озираючись. Не те щоб зовсім темно, але й світлим це місце не назвеш. Напівтемрява, скоріше. Пальці та руки розрізняв, та й загалом визнав їх своїми. Новими. Мабуть, я таки загинув і опинився в іншому тілі. Навіть зуби інші. Ще хвилин двадцять пішло на усвідомлення та прийняття нової реальності. Перше, що я зрозумів: я в наметі із синтетики. Світла пляма збоку — схожа на вікно за шторкою. Сиджу на надувному матраці, ковдра сповзла. Але головне — я не один.Біля входу в намет валяється купою одяг. Я скривився — дружина прищепила мені любов до порядку. Нарешті намацав унизу ущільнення застібки, натиснув і потягнув урозріз. Несподівано вийшло: стінка намету роз'їхалася на дві половинки, і я вибрався назовні. Намет звичайний, чотиримісний, без тамбура. Підвівся, озирнувся і попрямував по мокрій від роси траві до кущів — відлити. Це зараз мене найбільше хвилювало.

 А щодо самого потрапляння я взагалі не парився. Не до кінця ж здох — потрапив у нове тіло, знову живе. Тільки ось де? Зоряне небо зовсім чуже. Це точно не Земля, та й добре. Більше хвилююся за сім'ю. Зрозуміло, що я подушку безпеки їм залишив пристойну, проживуть, але серце все одно щемить. Трьом старшим дітям купив по квартирі — бзик у мене такий був. Хвилююся за них, але впораються. Погорюють трохи — діти мене любили — але згодом біль вщухне. Ось і в мене так само: поки серце ниє, тисне біль втрати й усвідомлення, що це назавжди, але зовні я спокійний. Зітхнув тільки. Світало.

 Удалині рожевів хмарочос. Намет стояв біля краю довгої смуги чагарника, що розрісся над яром. Навколо поля, лісів не видно, землі оброблені. Підійшов до межі, потеребив пальцями колосся і здивовано пробурмотів:— Пшениця. Чорт забирай, справжня! Може, ще й Галич десь проявиться. Прикинувши ситуацію, я оглянув нове тіло під час розминки й зрозумів, що дістався мені знову якийсь худорлявець. Таких зазвичай ботанами називають. Невисокий, від сили метр сімдесят, а то й менше. Але руки та ноги міцні, спина теж. Схоже, хлопець працював, займався важкою фізичною працею і непогано зміцнів. Але все одно дрищ, плечі вузькі. Пощулившись від прохолоди, я знизав плечима і повернувся до намету, навіть закрити його зумів. Майже відразу заснув.

 Ранок вечора мудріший.Усе почалося з першими променями сонця. Я прокинувся з відчуттям, наче після добрячої п'янки. Говорити то можу — але з ким? Дивнуваті дерева категорично мовчали й посилали мене на... трихідну екскурсію. Питання вирішилося десь за годинку. Почалося спілкування з моїми сусідами по намету. Спершу вони засипали мене питаннями, витріщаючи очі від подиву, а я, нічого не розуміючи, автоматично відповідав невпопад. Потім у їхніх голосах залунали нервові нотки, а невдовзі й відвертий переляк. Я теж намагався прояснити ситуацію: жестами допитувався, що вони тут роблять і де їхнє керівництво? Тіло, в яке я незронімалим чином потрапив, продовжувало мене дивувати. Судячи з відчуттів, йому було років шістнадчіть, хоча, на мій прискіпливий смак, це був якийсь недоросток. Ледве встиг поснідати несмачною масою, схожою на пластилін. Не знаю, що воно таке, але досить ситно. Запив усе мізерним запасом води. З вигляду каністри та самого намету ставало ясно, що це аж ніяк не середньовіччя. Та й інверсійні сліди в небі, що з'явилися зранку, лише зміцнили цю думку. Розділ 3. Хочеться, та не можеться Потрібно і самому знати закони світу, в який я потрапив, та й читачам слід знати ті перекручені наживою і кредами правила. Для розуміння вчинків героя ставати героями їм не потрібно. Читаєш про вчинки героя і вже не дивуєшся їхній незвичності чи недолугості виконання.

Оскільки мозок ще перебуває в травматичному стані і реальна пам’ять видає лише спалахи й шматки минулого, об'єктивна космічна реальність EVE Online (нейромережі, бойові дрони, гігантські вантажні кораблі, рекет-корпорації) химерно перемішується в моїй голові з останніми земними спогадами. Через цей збій пошкодженої пам’яті у мене, як у інженера, виникає переклад космічних термінів на земний жаргон: Космічні бойові дрони-перехоплювачі в моїх очах стають літаючими «Крокодилами». Неповороткі вантажні баржі (індастріали) місцевих торговців — дуже серйоними «Верблюдами». Величаві космічні коробки транспортних кораблів — «Китайськими Маршрутками». Сектори нульової безпеки («Нулі»), де корпорації ведуть криваву війну за ресурси — «Джунглями». Розбита, напівдика космічна корпорація на краю галактики отримує назву «держава Лапшіс».Однак є маленьке уточнення: якщо при переході в корпускуляр я застряг у ролі Імператора (в даній реальності це також можливо), схожій на «Державу Лапшіс», то приходжу до двох висновків одночасно. А саме: Я — Імператор імперії. Імперія офіційно в КДС носить назву «Імперія ЛАПША». З домінуючою свідомістю інженера розібрався. Вона вписана в реалії реального світу космосу сектору Зоряна Співдружність Незалежних Держав (ЗСНД).

Боже, в якій ЛАПША я Президент? Без 100 рам не розберешся. А прозорої і ріркої поблизості не бачу. Повн фіаско долі. Але я  переживу і цю напасть!!!