Знову бачив сон.
Цього разу доводилося захищати родину імператора. Старого тата та молоду доньку з ще меншим братом. Все відбувається на полях сучасного світу.
Я - трохи молодший за імператора розлучений воїн, який давно уже не вірить у Кохання Справжнє.
Його нема.
І він.
Жилавий і сивий. Ще старіший воїн, ніж я. Та я все ж більш вмілий. Сталося так, що я проходив повз і побачив як він один веде рукопашний бій з трьома противниками. За його спиною стоять двоє: молоденька дівчина, яка обіймає маленького хлопчика. Ці троє билися краще. Лише справа часу – програш того одного. Це розуміли усі, крім двох, що стояли за ним. Вони ще надіялись і вірили у свого Захисника. Було зрозуміло, що нападникам, потрібен не той з ким вони билися, а молодь, що стояла за його спиною. Звичне прагнення до цинічної справедливості не дало пройти повз. Я втрутився. За кілька секунд вороги були знешкоджені. Дія відбувається вночі. Недалеко від великої і сучасної лікарні.
Коли він повернувся до тих, хто стояв за його спиною, я зрозумів, що він їх тато. Вони дивились не на нього. З якимось тваринним жахом вони дивились на мене. Їх тато теж повернувся і вивчально глянув на мене... Я розвів руками... Такий як є. Поглядом імператора він запросив мене йти за собою. Я не відмовив. Ми пішли до лікарні, де вклали його дітей спати. А самі сіли поговорити в іншій кімнаті:
- Хто ти? - спитав він мене.
- Ніхто. Я простий перехожий, який опинився випадково у цьому місці і в цей час.
- Навіщо тобі потрібна моя дочка?
- Мені не...
- Мовчи. Я ж бачу, що ти хочеш на ній одружитися. І це єдине, що насправді врятує її з маленьким братиком від страшної і мученицької смерті.
- Хм... - Задумався я, кинувши око на дуже вродливу молоду принцесу, яка так смішно і довірливо, по-дитячому, сопіла носиком гарненьким своїм, обіймаючи брата. Заснула.
- Повторю питання: з чого ти взяв, що достойний на ній одружитися?
- Я не те щоб достойний...
- Ти одружений? - вміло перебиває він мене.
- Розлучений. - зітхаю я.
- Покажи.
Дістаю з кишені старе фото красуні, яку я колись так шалено кохав. Так давно. Тисячу років тому. Він дивиться на фото і зверхньо питає:
- Ти думаєш, що оця одна, може бути хоч в чомусь краща, ніж моя дочка?
- Ні...
- Тоді я повторю питання: з чого ти взяв, що достойний на ній одружитися?
Я приймаю цю гру:
- Я в неї закохався з першого погляду. - з цинічною посмішкою кажу я.
- Ти знаєш, що таке Кохання? - серйозно питає він мене.
- Ні... - помовчавши відповідаю я.
Ми задумливо мовчимо.
Нашу розмову перервано. Заходить дві молоді і войовничі красуні. Звісно. Одна чорнява друга руда. Та, що руда, ще й зеленоока. Я розумію, що ці дві сильніші за тих трьох, що нападали раніше.
Встаю з-за столу. Імператор з розпачем дивиться на цих двох. Він їх знає. І здається. Думає, що тут битись безнадійно...
Та він не знає мене. Дівчатка оцінили мене поглядом з голови до п'ят. Так. Виглядаю не дуже небезпечно. Виправдовувально посміхаюсь. Одна дістає скальпель і збирається пройти повз мене. Руда... Між іншим. З зеленими очима. Вона здивовано дивиться на мене, коли незрозумілим чином її скальпель опиняється в моїй руці, а її одяг виявляється порізаним спереду.
Еротично вийшло. Як я й хотів.
Так. У неї шикарні груди.
Вона кинула погляд на свої груди і на мою цинічну посмішку.
Під правою груддю видніється цяточка крові. Дівчина здивовано втрачає свідомість. Ні. Я її не вбив. Таке гарненьке створіння з зеленими очима не хочеться зараз вбивати. Просто я знаю одну точку на її шикарному тілі. І знаю, що спатиме вона ще шість годин. Як мінімум. Чорноволоса ще з більшим подивом дивиться на мене. "Так." - Стверджувально і цинічно посміхаюсь я, кидаючи одним оком на груди її подруги. Дуже безпечно виглядаю. Як я в цей момент косоокість не заробив? Не знаю. Чорноока і чорноволоса красуня з специфічним звуком дістає два ножі. Гарні ножі. Милуюсь я.
- Потанцюємо? - кажу знову з цинічною посмішкою.
Це здивувало її ще більше. Видно я перший, хто не злякався. Вона дуже серйозно починає мене сприймати. Напівприсіла. Кицька, яка почула здобич і готова її схопити. Якби в неї був хвіст, я б побачив як він б'є її боки. Я невимушено переступив через гарненькі груди її подруги провівши пальцем коло лівого соска, який так заманливо стирчить. І облизав нахабно палець. Це її насторожило ще більше. Вона миттю атакувала. Продумана. Розумна атака. Цим же пальцем я заморозив її під ребро. Так. Я знаю точки. Тих трьох я вбив. Безжально. На цих двох мені цікаво подивитися. Доки вони живі. Та і навіщо таких гарненьких вбивати? Чорна фурія завмерла в позі левиці, що атакує. Гарна скульптура вийшла. Десь так як я і хотів. Лише очі можуть рухатись в її тілі. І вони мене бояться. Їй страшно.
- Не бійся маленька. Я не ображаю дівчаток. - Кажу я гострячи об долоню скальпель.