Розділ 35

- Scheisse*! Довбана нечисть!

Вкотре відгрібаючи від тих самих, я вже не стримуючись пригощав їх вогнем по-чорному. Перший раз, до тепер, спустившись з вишки, я встигаю грохнути одного мага, як дві групи кидаються до нас. Чому я вигадав настільки складну ситуацію, як це, грець йому, проходити? Безвихідних ситуацій немає, але як же чорт забирай, це бісить. Чого я тільки не пробував, вирізати першого мага і сховатися, але втекти мені не дають, тому що повідець не скидається і поплічники мене атакують на всю свою швидкість. Кидався камінням, але що діяло на вільного зомбі, на мага ні в яку, той одразу мене помічає. Виходив із піднятими руками, кричав, створював видимість, намагався виманити по одному. Все дарма, це не діє або діє не так. З людьми боротися простіше, можна покалічити, вивести з ладу та багато чого можна, але на нечисть це не діє.

   Вже вкотре діставшись до вишки і оглянувши територію вирішив йти в обхід сподіваючись, що десь є і другий вхід, він же чорний. Вирішив йти через інші три групи, які були ліворуч від стежки з магами. Пройшов я їх - як розпечений ніж через олію. Ніякого опору, якщо не рахувати їхніх спроб мене поранити, але без ляльковода, вони не небезпечніші за муху, навіть якийсь медальйон випав, який я повісив на шию. Зайшовши трохи глибше і підійшовши до стін замку, моя душа хотіла співати, я нарешті наблизився до нього. Облазивши всі стіни замку, крім тієї, де охорона магів, зрозумів марність цієї витівки, ніякої лазівки не було, а найближче вікно знаходиться на рівні трьох метрів. Від розчарування пішов до одиночної групи вдалині від замку. Шпурнув у лучника медальйон, швидко наблизившись розібрав і розчленував усіх. У зомбі був ключ покрутивши який я зітхнув і поклав у кишеню. Також, трохи далі блищав медальйон, який я також вирішив забрати. Взявши його в руку у мене перед очима пройшла бриж і переді мною була яма, яку до цього я не бачив. Відкинувши його рушив до неї, але щойно я моргнув, вона зникла.

- Стій скотина!

Підбігши на те місце, де вона була пострибав, поповзав і мене осяяло, що я баран. Повернувшись назад знову почав шукати медальйон, знайшов швидко, він, худоба така, підсвічується. Знову взявши його в руку і почекавши, поки перестане рябити побачив яму. Повісивши цей ментальний прилад спустився до неї приставними сходами. Як я міг таке вигадати? Адже жодна нормальна людина сюди не потрапила б. Але я все-таки потрапив, чи це означає, що я ненормальний? Думаю вся справа у неуважності. От, навіщо розпорошувати загони, якщо потрібно охороняти лише один вхід, тому що забратися якось інакше неможливо? Правильно нема потреби, але якщо подумати, то охорона має бути скрізь, де це необхідно. Хоча навіщо тоді той загін із медальйоном? По-моєму, це класика РПГ ігор, де герой повинен зібрати сім предметів один з яких буде потрібен у сюжеті. Скільки я їх переграв, а ще більше перечитав, там переважно такі приколи, але хоч опис є, не те що тут. З такими думками я пробирався коридором і з легкістю вирізав охоронців, що частково траплялися. За той час, що я намагаюся пройти цей довбаний рівень, він уже встиг мені набриднути, але мечами я вже навчився махати знатно, навіть стріли мені не завада, відбиваю як м'ячики.

   Коридор закінчився масивними дверима, які були зачинені на звичайний навісний замок. Пошарудівши у кишенях дістав ключ, який не влазив у свердловину, звичайно ж, він не звідси! Розлютившись ударив по ньому мечами, від чого він і розвалився, ніби я болгаркою його пилив. По-новому глянувши на мечі, обережно поклав у піхви.

   За дверима нікого не виявив, все було тихо. Я потрапив у замок, незрозуміло куди саме, але це вже півбіди. Приміщення було мабуть однією з комор, де зберігається будь-який господарський інвентар. Підійшовши до дверей прислухався, хтось там явно ходив. Приготувавши меч відчинив двері і був змушений закрити їх назад. Там ходив маг, який мене слава ктулху не побачив. Щойно шум кроків затих десь вдалині, обережно прочинивши двері перевірив коридор у щілину. Нікого не було і можна було спокійно вибиратися з кімнати. Далі пішов нудний пошук опочивальні головгада, якого треба вбити.

   Шукав я недовго, за коридором знаходився хол з вітринною стійкою, де була одна корона. Можна було б її відкрити і свиснути, але я сюди не за цим перся, настав час закінчувати цей цирк і повертатися в реал, а то я втомився чогось. Стійка стояла по центру холу, а наприкінці в самому центрі знаходилися величезні двері виготовлені з темного дерева за якими й був цей підступний некромант. Озирнувшись і не знайшовши нікого поблизу рвонув до дверей, які були не зачинені. Швидко відкривши та провівши огляд суб'єкт пошуку було знайдено. Він лежав у труні в центрі кімнати на постаменті. Подумки потираючи руки, я тихо наблизився до нього. На вигляд, він нічим не відрізнявся від звичайної людини. Злегка блідий, шрам на щоці, нігті довші ніж потрібно - не стриже напевно, так ще й тонкий, як сірник. І це монстр? Викинувши всі зайві думки вирішив відсікти голову, щоб напевно і з гарантією. Один удар та голова з відкритими чорними очима відокремлена від тіла. Стоп. З відчиненими? Поглянувши на труп, який зараз взявся за краї «ліжка» і почав вставати, у мене волосся на голові стало дибки. Піднявшись і примостивши втрачену частину назад, цей мерзотник, що мав бути вбитим, почав голосно й зловісно сміятися. Наступної миті, я був піднятий у повітря і як реактивна ракета пущений у вікно. Політ мій був не довгим, але вкрай болючим, коли на шляху стало дерево. І я знову опинився на старті.

- Сволота! Скотина! Виродок! Свиня! Непотріб!

Ще деякий час вивергав всякі слова описуючи вчинок некроманта. Замість того, щоб просто померти від моєї руки, цей шматок не перевареної мертвечини повстав і грохнув мене! Відкинувши всі почуття, мені знову довелося проходити це дурнувате завдання. Вирішивши не вбивати першого мага і не зносити вишку, рушив одразу до стежки з медальйоном і яке ж було моє здивування, коли всі ці трухляві та тухлі породження жваво кинулися на мене. І знову я на старті, але вже з власної вини, вирішив прискоритися. Тепер знову вирізав усіх доступних пішаків. Сюрпризом стало те, що ями на місці не виявилося, вона зникла. Стільки матюків я, напевно, у своєму житті не говорив, як від цього факту. Знову мені довелося оминати всі місця, які можна було і знову сюрприз. Біля правої стіни замку знайшовся підвальний вхід! Спустившись, коридор був точнісінько, як біля ями. Пройшовши його наскрізь, знову потрапивши до холу вирішив дістати корону та надіти її. Тут якраз і став у нагоді ключ, який випав. Взявши до рук корону з усіх боків почав долинати тупіт. Не гаючи часу одягнув корону і приготувався вмирати, бо патріарха нежиті убити вже не встигав. Перший маг не став у мене нічим стріляти, а просто зупинився на відстані п'яти метрів. З кожною хвилиною в холі ставало все більше нежиті, яка мене потроху оточувала, але не атакувала. Коли всі кроки затихли, вся ця маленька армія схилила коліна змусивши мене стравити повітря, крізь міцно стиснуті зуби. Злорадно посміхнувшись, я вказав на двері покоїв некроманта і сказав лише одне слово.