Розділ 32

Берх стояв у тому, що колись відгукувалося на Мітрича і дивився кудись не рухаючись, зі спини не зрозуміло, що його могло так зацікавити. Тут він як крикне.

- Імператоре!

- Та тут я, чого горлати?

Прочищаючи вухо обійшов його і офігів від побаченого. В праху лежало серце, ні, не Мітрича, а «Серце поселення». Ось воно значить як, тому він і став щуром уявивши себе по-справжньому головним. За словами Рарха, людина, що його знайшла і прив’язала до себе отримує, якісь вигоди, які саме, він не знав, так як його в цю таємницю не посвящали. А зараз дізнатися не вийде, немає в кого, то й нехай, у краще буде і про ще одну його особливість ніхто не знає, що теж добре. Тепер питаннячко, що з ним робити? Відвиснув, підійшов до нього і спробував підняти, а воно раптом засвітилося і линуло в мене яскравим спалахом.

- Імператоре, тут система загрузила тобі інформацію. Вивчати будеш? – як виявилося, Жанна може обробляти інформацію системи.

- Ні, дома роздивимось. До вечора потрібно вже повернутися. – повернувся до Берха і побачивши його очі по п’ять копійок, уточнив момент.

- Берх, ми нічого не знайшли, а спалах був світловуха. У вас були гранати, що засліплювали? – він кивнув. – От і добре.

Хлопнувши здорованя по плечу відправилися назад. По всьому поселенню ми знайшли багато речей, але мало – якщо враховувати розмір селища. Щось тут нечисто. Поспитавши компаньйонів виявилося, що в цьому селищі уже і так нічого не було. Речі були тільки в декількох місцях, де мешкали тутешні, що залишилися, а в іншому порожньо. Я здається, приблизно зрозумів, що тут сталося і чому Мітрич так на нас зреагував. Його обікрали або змусили віддати все, зовсім все, залишивши тільки те, що не змогли або не захотіли забирати. І скоріше за все, цими бандитами були самі поселенці, а отже вони довели старого до такого стану. Не можу їх засуджувати, можливо він і правда вбив невинних, а може ні. Найманець в групі міг бути ним сприйнятий, як замовне вбивство, можливо через це, він і почав стріляти. Зараз це не важливо, подивимося, як вони будуть себе вести , якщо з нами відправиться Сержант.

Дісталися назад швидко, жодних несподіванок, жодної живності. Увійшовши до табору і відправивши всіх до головного, щоб оглянути його уважніше. Безліч наметів і бліндажів, більшість людей зі зброєю, у деяких, навіть камуфляж мається. Не думаю, що їх цим забезпечили, в кожному я бачив звичайного обивателя, а не військового, який пройшов хоча б теоретичне навчання. На обличчях більшості проскакує злість, огида, образа. Не побачив я тільки спокою, кожен з них був напружений. Ні, я все розумію, це небезпечна зона, можуть бути напади, але стільки часу пройшло, а вони не звикли…, розберемося. Побачивши все, що хотів відправився до Сержанта.

- То, що ви вирішили, панове. – заходячи в бліндаж і зустрівшись поглядом з керманичом, одразу взяв бика за роги.

- Ми вирушаємо з вами, якщо дозволите. – в його очах зчитувалася рішучість. – Білл, хотів вам сказати сам про своє рішення. – проводжаючи рукою показав на охорону.

-  We want to find a home and are ready to follow you sir! – витягнувшись струнко, відповів він.

- Білл. – подивившись у очі громилі, продовжив. – Ти повинен розуміти, що у нас у поселенні всі говорять однією мовою і можуть виникнути непорозуміння. Також, є правила, котрі ти, напевно вже знаєш від Сержанта. – він кивнув. – Я поважаю твою відданість своєму народові, але головне – не залишатися на місці, а пам’ятати, про те що було і не забувати цього, тим самим віддаючи шану пам’яті минулому. – тут, він не витримав і опустив погляд згадуючи або жалкуючи про щось. – Я можу взяти всіх, але я повинен бути певен, що всі будуть один одного розуміти і не виникне жодних проблем. Отже, ти готовий говорити на Всесвітній мові? – тут наш зарубіжний товариш, глибоко задумався і мовчав.

- Сержанте, перед виходом зберіть усіх людей разом. Будемо проводити добровільну акцію приєднання. Не хочу приймати щурів і ворогів. – Сержант кивнув і відправився на вихід давати розпорядження.

– Ми приймаємо ваші умови. - нарешті відповів Білл. Кивнувши йому вирушив на вихід, кинувши біля нього.

- Збирайтеся, за півгодини виходимо.

На вулиці всі метушилися, але не в паніці, а в зборах і ніякого хаосу, вся робота злагоджена і кожен знає свою роль. Безлад був тільки з боку «біженців», ось у них були проблеми з поділом майна, хтось навіть бився. Дивлячись на цей бедлам, сплюнув і попрямував до невеликого пагорба, де сівши почав медитувати. Через якийсь час мені на плече лягла рука і я тут же вийшов з трансу. Навколо височини зібралися люди розбившись на дві половини чітко окресленої барикади.

- Хто залишається, підніміть руки!? - одна половина підняла руки і ця половина була у мене за спиною. - Можете розсердитися! Хто йде зі мною говорю одразу, туди - вказуючи у бік лісу шибеників, продовжив - я не піду, пудно* дуже. - пересмикнув плечима, ніби мені страшно згадувати. - Ми підемо іншим шляхом. - свого я домігся, натовп загомонів.

- Хлопці! Та це телиця, а не головний! Він боїться якихось мутантів!

- Мовчати! - це Сержант спробував заткнути обвинувача.

- Заглухни мудак! Я піду цим шляхом! Хто зі мною мужики, пішли, не слухатимемо цього фраєра ганебного.

Від натовпу відокремилося чоловік тридцять. Позаду мене чоловік п'ятдесят решти. Зі мною вирушало чоловік сто-сто п'ятдесят, але в них я був майже певен. Залишилася остання інформація і дочекавшись поки сміливці підуть, продовжив.

- Ми вирушимо через позиції мутантів, у них там лежка і вони не слабкі! Від перших стадій до останньої! - декого пересмикнуло і мала частина перейшла на бік тих, що залишилися тут. Ну все, відсів скінчився, далі тільки час покаже.

- Ті, що залишилися за мною. Збираємося в п'ять колон.

Залишивши свою «трибуну» вирушив у бік майбутньої ходи зупинившись біля хащів, чекаючи на інших. Закінчивши шикування, Білл і Сержант влилися в мою групу першопроходьців і ми вирушили. Відійшовши метрів на сто, Сержант порівнявся зі мною та Німим.