Розділ 30

Проблеми почалися, коли ми подолали ще пару кілометрів. Вийшовши до поляни, а з недавніх пір, поляни мене змушують напружуватися. У ній не було нічого примітного, матована трава по пояс і, якийсь желеподібний ґрунт, котрий пружинив від найменшого тиску. Наш шлях проходив прямо через нього. Зліва знаходилася стоянка мутантів, праворуч болото, яке ніхто не обстежив. Талий нічого про цю «визначну пам’ятку» не знав і це було не добре. У мене було стале відчуття забратися подалі з цього острова спокою. За весь шлях, нам ніхто – окрім повішаних та ворон, не зустрівся, хоча за словами найманця дрібної живності тут лопатою греби. Розкачане сприйняття не вловлювало жодних звуків, окрім шелесту трави на вітру. Навіть Жанну запитав, що коїться, але нічого нового не дізнався, навколо нас тихо й інформація ідентична моїм відчуттям.

   Приклавши палець до губ повернувся до групи, закликаючи не шуміти, вони і так тільки очима блимали, а тепер стояли майже не дихаючи. Нерви натягнуті, мов струни, були готові розразитися матом на адресу цього місця і того, що тут відбувається. Провентилювавши легені заспокоюючи себе прийняв рішення слідувати далі, адже по факту територія була порожня. Ступивши на, це желе наказав залишатися на місці, все тими самими жестами, щоб не порушувати тишу. Перші десять кроків були невпевненими, а ґрунт – так і хотів мене упустити, при кожному обережному русі, бажаючи заповзти ще далі. Потім почав йти більш впевнено, що позитивно позначилося на швидкості пересування. Обернувшись, щоб віддати команду слідування застиг, як вкопаний. Три людини затято намагалися визволити свої шиї з ліани, що з якоїсь неймовірної причини ожили і бажали відірвати людей від землі. Одночасно з цим під моїми ногами почалися, якісь процеси, від чого я почав викручуватися, як вуж на сковорідці, щоб утриматися на ногах. По центру поля з землі почало виповзати щось. Товста ліана, немов змія скручувалася в кільця утворюючи щось, типу вежі, але в якийсь момент почала зворотній рух, від чого я знову почав «танцювати» утримуючи рівновагу.

   Коли останній виток пішов, кудись униз, на поляні залишилося дерево, чи не дерево. На одну мимовільну думку, відсканував ЦЕ. Переді мною знаходився «Зречений лісний шаман. П’ятнадцятого рівня».

- Якого…?

Почав я вголос, та не встиг договорити, різко пригнув в сторону уходячи від цієї самої ліани, що зникла в землі. На мої дії «зречений» щось пробурмотів і жива мотузка рвонула до мене на великій швидкості, від якої я знову встиг ухилитися. На секунду повернувшись до групи побачив, що вони не погано протистоять тиску і допомагаючи один одному відбиваються від оскаженілої природи. На мій жаль, цією секундою встиг скористатися шаман. Повернувши погляд побачив ліану, що летіла на мене, від якої вже не встиг ухилитися і прийняв її на груди. Ненавиджу поляни. Лежачи в траві і відчуваючи, як ниють ребра, згадав злощасного Мордоворота, котрий мене подібним чином, трохи поламав. На цей раз, я можна сказати, відбувся легким переляком, так як дихати міг і від цього не хотілося вирвати собі ребра. Піднявшись перекатом пішов вліво, від «змії», що знову виринула з трави і тут же відправив в шамана світляка. Траєкторія була що треба, снаряд летів в живіт дегенерату, що точно якщо не вб’є, то дезорієнтує. «Змія» рвонула до свого господаря запізнюючись на, якісь крихти секунд, не встигаючи прикрити того собою. Світляк вибухнув і на мій подив, майже не приніс результату, та й той що був вже пройшов. Від вибуху у шамана відірвало руку, але як тільки та почала падати на землю, її підхопила менша ліана і повернула власнику, у якого вона зажила за один удар серця. Блііін, ухиляючись від нового ривку, голосив з приводу ситуації. Зі мною заговорила Жанна.

- Імператоре, провівши обробку тактильних, візуальних і функціональних даних – можу сказати з впевненістю на шістдесят відсотків, що вся ця поляна являє собою одне ціле шамана. – промовив механічний і неживий голос, що говорило про продовження обробки інформації.

- Це чудово. – стрибаючи ластівкою в сторону, подумав я. – Та от ні дезінтегратора, ні напалма…, стоп, точно, енергія. Жанна! – останнє, я здається викрикнув. – Розрахуй необхідну температуру спалювання живої тканини на попіл з врахуванням енергії, що лишилася і кругового застосування. Це першорядне завдання!

- Прийнято. Проводжу розрахунок.

Поки бігав, кинув погляд на напарників, що почали вже здавати позиції, видихаючись від постійної оборони. Якщо вийде, все буде скінчено за лічені хвилини.

- Необхідна температура шість тисяч по Цельсію, зона ураження з максимальним живленням енергії складає п’ятнадцять метрів в радіусі.

- Мені щось загрожує?

- Ні, якщо використовувати тіло, як точку старта й кругове направлення.

- Зрозуміло.

Залишилося усього нічого, наблизитися якомога ближче до цього дендролюба. При спробі наблизитися до шамана, ліана почала закручуватися навколо нього утворюючи щит, що перешкоджав здійсненню плану. Не хотів я так рано використовувати козир, але мабуть доведеться. Ривок і вся картинка перед очима починає рябити, на оточуючий пейзаж лягає глибока прорисовка і я починаю помічати кожну шорсткість на стеблі трави, відчуваю запах прілого листя від шамана і слизьку плівку на ліані. Бррр, так зберися, час! Поки я стояв і дивився на зміни, пройшло п’ять секунд з п’ятнадцяти. Бігом прямуючи до майже застиглого шамана, зупиняюся у двох метрах від нього, активую «коло пекла», саме так я назвав це закляття. До закінчення ривка залишилося близько шести секунд, котрі я відмінив. З виходом часу у мене запаморочилося в голові й супроводжувалося це все ще й біллю. Продовжувалося це біля п’яти секунд, а коли прийшов до тями все було закінчено. Радіус в одинадцять метрів являв собою острів з попелу, що виділявся в густій траві. Мої напарники зараз сиділи спина до спини і тяжко дихаючи відходили від бою. А я почав завалюватися на спину падаючи у темряву.

   Сидячи на лавці біля дому, не міг зрозуміти від чого я відключився. Наче і ману частково лишив, щоб не в нуль і до кінця не використав ривок.