Розділ 28

Ранок зустрів у ліжку до якого сам доплентався у розпал загальних веселощів, щоб своєю кислою міною не псувати настрій оточуючих. Вчора, показуючи приклад іншим, я був все так само, не в настрої, при цьому усміхаючись і веселячись з усіма. Але, думи мене і до цього часу не відпустили. Зібравши силу волі в кулак, встав з ліжка і прийнявся за зарядку, щоб хоч якось розвіяти думки. Допомогло, але не дуже, адже зараз я без напруження міг віджатися, хоч двісті разів і не спітніти. Одягнувшись вийшов в коридор рушивши до вбиральні, але не доходячи й п’яти мерів повернув до сходів, так як, черга у туалет була переконливою і довгою. На першому поверсі знаходився хол, який я вчора ввечері не мав бажання оглядати, на відміну від сьогодні. Хол був просторий, на підлозі лежав кахель, цілком можливо мармуровий, стіни були червоного кольору з елегантними панельними вставками з дерева, стеля біля чотирьох-п’яти метрів, де висіли люстри, що були зроблені під старовину. Весь простір займали сидіння. Біля глухої стіни стояла сцена і було таке враження, що ти в кінотеатрі, а не в резиденції найманців. Зараз, деякі сидіння були зайняті, а якісь брудні. На перших – спали ті, хто не дійшов до ліжка, а другі – використовувалися, як столики. Видно, хтось вирішив перенести гуляння до себе. З тих, хто тут був, я нікого не знав, а тому вирушив до виходу, де мене перехопив, якийсь хлопчак з явним недосипом на обличчі.

- Імператоре! – наближаючись до мене, гукнув хлопець, чим викликав, деяке, обурення зі сторони сплячих у матерній формі. – Олень, велів Вас знайти і повідомити, що він чекає на Вас у барі на сніданок. – кривлячись і потираючи очі, закінчив той.

- Добре. – кивнув йому. – Тільки покажи або, хоч, розкажи, як до нього дістатися. – дороги я не знав, тому сподівався, що він мене супроводить.

Ну, а як же. Описав дорогу до підвалу і відправився до однієї з лав, де, як міг розташувався і заснув. Я ж, зітхнувши відправився снідати. Вхід до підвалу знаходився на кутку будівлі. Вивіска відрізнялася і було видно, що над нею працював один юний старанний тесляр. Дерев’яна картина, на якій було зображено оленя – незмінний стиль господаря закладу – у річки в стальній рамі. Назва так само, була видозмінена. Тепер бар називався «Водопій». Спускаючись униз, було відчуття ніби спускаєшся у, якийсь дорогий ресторан, а не в питний заклад, так як, ну не може бути у ньому такий інтер’єр. У залі було просторо. Багато столів круглої форми, різьбленні стільці, що оббиті шкірою, на стінах висять картини впереміш зі зброєю. Перед самим входом стоїть амбал, пильно оглядаючи внутрішню залу та сходи. Побачивши мене, той кивнув і продовжив займатися своєю справою. Небагато тих, хто зараз тут знаходився, так само, кивали і продовжували сонно пережовувати свій сніданок. Стійка бару була так само, як і інші меблі, різьблена і вишукана. Дерево, здається, червоне, але це не точно. Біля стойки стояв Олень й ліниво потирав то її, то стальну кружку, побачивши мене пожвавішав.

- Привіт. Добрий ранок. – протягуючи руку, першим привітав його.

- Добрий. – відповідаючи на рукостискання, так само привітав. – Одну хвилину. – з цими словами скрився за дверима, що розташовувалися за стойкою. Повернувшись рівно через хвилину, поставив дві тарілки зі сніданком і дві чашки кави. – Ти каву п’єш?

- П’ю. – посміхнувся я. – Непогано вчора погуляли. – закидаючи яєчню у рота, підмітив я, оглядаючи приміщення.

- Це точно. – кивнув Олень, так само оглядаючи зал. – Усім потрібен був відпочинок і до того ж загальний. – піднявши палець вгору зробив акцент на останньому. – А то всі групками шатаються, напружені, а це не є добре. – задумливо протягнув він.

- Це ти зараз про що? – поцікавився настроєм оточуючих, я ж все проспав.

- Про зміни у наших «інших». – кивнув на сходи. – У них там, як виявилося, після отримання класу йде подвійне посилення характеристик, але це ще нічого. До цього всього у них йде формування скелету і м’язової маси. – піднявши голову, мабуть, згадуючи говорив Олень. – Ну, результат ти бачив, а от процес, брррр… - це що ж він там бачив, що його так пересмикнуло, подумав я. – Коротше, видовище не з приємних і голосних. Після цього, мої стали обережнішими і якось віддалилися від них. Ніхто ж не знав, що так буде, на початку більше на людей були схожі… . А, - махнув рукою. – тепер все нормально буде. – легко закінчив він.

- Я теж був здивований змінами, коли прокинувся. – кивнув я і перевів тему. – А у нас буде так само, я про характеристики? – це питання мене одразу зацікавило.

- Не знаю. – почесавши потилицю, стиснув плечима Олень. – У нас, поки ще ніхто не вибрав клас.

Поки ми розмовляли, більша частина бару уже була заповнена і милі офіціантки почали розносити замовлення. Також, я помітив деяку різноманітність жіночого колективу. Важко було не помітити брутальну, але від цього не менш привабливу одну з представниць «інших». Також, мною були помічені Берх з Талим, які про щось вели бесіду на підвищених тонах. Німий, так і не з’явився, пропадаючи десь у поселенні. Повернувшись до Оленя, позаду почулося голосе: «пішли запитаємо». Мене похлопали по плечу. Обернувшись, побачив мисливця, котрий стояв в стороні і наполегливе обличчя Талого.

- Добрий ранок. – кивнув найманець. – Ми тут до тебе з запитанням. – пом’явшись сказав він.

- Добрий. Ну, то питай? – стенув плечима.

- Ми з зеленим не можемо прийти до загального знаменника. – Берх кивнув на слова Талого. – Ти вчора співав пісню, вона нова, чи можна вважати її класикою. Я кажу, що класика, а він, що нова! – знову почав заводитися.

- Тоді, повинен тебе розчарувати, вона нова в усіх сенсах цього слова. – зробив сумну міну.

- Не може бути, я точно знаю, що десь її чув! Давно! – вдаривши у долоню закипав Талий.

- От цього точно бути не може. – посміхаючись кажу йому.

- Це чому? – закидаючи брови, уточнив Берх.

- Та хоч тому, що я її вчора придумав, сидячи на стільці та перебираючи акорди. – глухо проговорив, повертаючись до вчорашніх думок. – Накипіло, якось, от і випустив назовні.