Розділ 27

Стоячи під душем і приймаючи потоки води, розмірковував, що ж робити далі. Стільки ідей, стільки можливостей і все хочеться перевірити й спробувати. У моїй голові таргани грали в чехарду і били пенальті моїм же мозком. Від Жанни поступило багато інформації з робототехніки і нанорозробкам, чого там тільки не було. Дрони-медики, розвідники, мінери, роботи збирачі, фермери, продавці, просто голова обертом. Трохи це обміркувавши, зрозумів, що цього мені не треба. У мене є люди, котрі можуть цим займатися і я не хотів позбавляти їх роботи. А от помічники на заваді не стануть, розвідники так само, ну і медики для найскладніших операцій. Інженерія пропонувала створити зброю, бронь, автоматичні системи, от вона затребувана завжди, але тут є нюанс. Я зможу робити креслення і навіть, збирати їх з готових запчастин, а от з куванням цих самих запчастин у мене виникнуть проблеми. Та думаю, це можна вирішити, потрібно буде сходити і спробувати відкрити кузню, чим завтра і займусь.

   Перекривши воду одягнувся в нову одежу, що була підготовлена для мене. Нічого особливого в ній не було, такий самий камуфляж, тільки новий. Торкнувся бороди, що за останні два місяці нового життя, відросла доволі жваво. Шкода, та дзеркал у нас не було, якось не до того було. Потрібно буде дати завдання збирачам, а тому й голитися, поки не зможу. Закинув волосся назад, пригладив, щоб не стирчало і не падало, а то різне буває. Пішов на вулицю. Надворі в сутінках проходила підготовка до вечері. Були зіставлені столи й стільці, як я зрозумів, зібрані з кожного будинку. Всі вироби були з дерева й створенні грубо, а подекуди з погрішностями, що нікого не бентежило, адже меблі, це просто меблі. Людей було, як у вулику, якщо враховувати скільки їх було до мого хрестового походу. Всі носилися з хати в хату, накривали столи. Чоловіки, це все таранили, а дівчата вже займалися сервіруванням, що не могло не тішити.

   Сівши на сходи, вирішив просто поспостерігати за цією картиною. Це все було так приємно і не схоже на минуле життя. Був я одного разу у друга вдома, а він жонатий, мав двоє дітей, сімейна людина. Направду, мене засмутило те, що я побачив. Саня – мій друг, вирішив влаштувати свято для сім’ї й покликав, ще й мене, знаючи, що свят у мене не буває. Мене, як гостя, він посадив за стіл, попросивши трохи зачекати, так як, він майже все закінчив. Марина – його жінка, в цей час сиділа в телефоні й з кимось, чи то переписувалася, чи то просто, щось у ньому тицяла. Подивившись на все це, я пішов на кухню, де готувалася святкова вечеря, щоб допомогти другові. На той момент, у мене вже не було жодного настрою, щось святкувати. Я хотів поцікавитися, чому дружина не допомагає? Але вчасно схаменувся, це не моя справа, а посварити їх, я бажання не мав, тому посидів кілька годин і відкланявся. А тут, купа різних людей, що не схожі один на одного, а іноді й взагалі від них відрізняючись. Це я зараз кажу про братів Орт. Останнім часом їх розперло так, що кожен з них був близько двох з половиною метрів в довжину і трохи більше метра в ширину. З однієї сторони нічого поганого, але тих кріпишів з «зречених» із тією тільки різницею, що їх рухи не сковують м’язи, а в голові вистачає розуму. Зняти з них всю одежу, вдягнути сімейки і можна сміливо косплеїти фразу «Халк Трощити!», вийде яскраво. Ще тиждень тому, вони були просто крупними, мускулистими мисливцями і, що саме привело до їх росту ані я, ані один з них сказати не може. Дівчат метаморфози, також зачепили, але не в більш легкому прояві. Ріст збільшився до метр вісімдесяти-двох, але от інші пропорції лишилися в рамках, так би мовити, моделей. Талія стала більш виразною, так і груди збільшилися, створивши приємні округлі форми, що можуть задовільнити більшість чоловіків. Вся їхня худорлявість, що була присутня на початку, пропадала і лишилося тільки додати клики для повної тотожності з огроїдною расою із багатьох старих ігор, ну, окрім третього ока.

   Це не було добре, або погано, це просто було і перейматися з цього приводу причин не було. До речі, тепер складно було назвати Рарха старим, він виглядав, як і решта «інших» чоловічого роду, великий, накачаний, навіть сивина пропала. Цікаво, а Жанна може проводити аналіз крові, тканин і ще деякі дослідні аналізи? Потрібно буде запитати, коли вона буде вільна. Цікаво, як буде виглядати мій простір після перетворення. Мені на думку спадає тільки офіс, де я, як якийсь бос буду сидіти на шкіряному кріслі за різьбленим Т-подібним столом. Мда, якось скупо, я ж…, а що я ж? нічого в голову не лізе, ну, маю сподівання, що у неї фантазія більш розвинена ніж у мене.

   Згадалася та кількість годин, що були просиджені за книжками і в яких герої не обтяжували себе такими от поселеннями, навіщо? Коли ти одиночка, тобі не варто непокоїтися за друга, не потрібно перейматися за його стан, потрібно лише рухатися вперед. У більшості книг були боги, які могли все виправити, але не робили цього. Сумно їм, бачте, було. Ніякі боги мені тут нафіг не потрібні, а то сказали б ще, що я баланс порчу або щось у цьому дусі. Та й, що ж це за боги? Не допомагаєте? Та й на здоров’я, якби ще й не заважали. Але ось вона реальність, навіть якщо хтось, десь там сидить собі, то нехай і не сіпається у нашу сторону.

   Німий, цього разу вирішив скласти компанію Берху, той хотів взяти реванш, адже він підріс і зміцнів. Я дав добро, але ходили чутки, що навіть так, Берх стукає по землі, а його партнер зі спарингу показує тому помилки, через які його перемогли.

   До мене підсів Талий. Він нічого не говорив, просто сидів і дивився на метушню, що вирувала навколо нас.

- Валер, ти пробач мене. – якось сумно почав Талий.

- Пробачаю. А за що я тебе щойно пробачив? – не відволікаючись від споглядання уточнив я.

- Та за «інших». – кивнув в сторону метушні. – Вони в натурі люди, а не мутанти, як я казав. Я ж не міг знати, що…

- Що вони живі? Чи що, теж мають почуття? – повернувся до нього з піднятими вгору бровами. – Не бери в голову. – поклавши руку на плече, продовжив. – Як то кажуть, зустрічають по одягу, а проводжають за розумом. – і філософськи закінчив думку. – Краще пізно ніж ніколи, погодься?