Розділ 25

Вийти з Арени мені допоміг охоронець. Закинувши мою руку собі на шию, він мене, буквально, виволік з неї.

- Мужик, ти як взагалі, це зробив? – запитав він.

- … - очевидно, поговорити він вирішив сам з собою. Як тільки я відкрив рот, той продовжив.

- А. – махнув рукою. – Не важливо! Ти крутий, мужик! – гаряче продовжив. – у тебе в натурі стальні яйця. Ми з цією горою ніколи не дралися! – зло додав. – він одного разу, одного нашого прибив, коли ми повинні були його затримати. І він один сімох розкидав! А Вован… - сумно промовив.- Ех, Вован потрапив під прямий удар і зламався…, весь зламався. – потім знову завівся. – А ти двічі отримав від нього ляща і вижив! Ти неймовірно крутий чувак.

Ще щось розповідаючи, він мене дотягнув до кімнати відпочинку. На питання про їжу, сказав «ща буде» і зник, а я, нарешті, розслабився. Все тіло, хоч і відновилося, але іноді здавалося, що ребра рухаються самостійно й кістка хрустить. Мужик приніс мені їжу відмовившись від оплати, з його слів я зрозумів, що він озолотився, так як, мав сміливість поставити на мене. Щоправда, трошки пом’якшись, зізнався, що ставив і на Мордоворота, на кожного по трошки, але у мене ставки були вищі, один до трьохсот, а у нього, один до двох. Як багато тут всього було і, як швидко все закінчилося. Вишуканостей не було, сухпай і, якісь місцеві страви, навіть не знаю, як в мене це все влізло.

   Початок нового бою був стандартним. Коментатор об’явив мого опонента, назвавши його погоняло і прозвучав гонг. Цього разу мені довелося боротися з Ніндзя, котрий, за деякою інформацією, був хорош в ближньому бою. Також, майстерно володів холодною зброєю і рідко використовував вогнепальну, але міг кинути сюрікен. Знову розкрутив сприйняття на максимумі почав підкрадатися в сторону болота, щоб обійти поляну. Кожен раз виходячи до поля на мене виходять ці потвори і приймати бій доводиться мало не на інстинктах. Болото було не зовсім болото. Глибина тут була по коліно, та можливість залишити взуття збільшилася. Намагаючись крастися, як можна тихіше, почув у метрах ста від себе, як ламається гілка під чиєюсь ногою, від чого почав йти ще тихіше та повільніше. Болото було не великим і плавно переходило в ліс, у який я й направився з надією обійти поляну. Взявши в руку пістолет прокрадався від дерева до дерева, але не судилося помітити ворога першим. В пістолет полетів сюрікен вибивши той з рук і ледве не зламавши палець. Почав оглядатися, нікого не помітив, натомість добре почув хрускіт гілки над собою, від чого пригнув низько, але якомога дальше. Ну, амеба ти, деградуюча, та що зі мною не так? Я розумію, що вони знають цю місцевість, як свої п’ять пальців, але як вони мене постійно знаходять? На землю приземлилася людина, що була повністю загорнута в чорне вбрання на обличчі маска з вузькими прорізами під очі, тільки вони й були не покриті тканиною, навіть на руках були повноцінні рукавички. Ніндзя, як він є. замість самурайського меча  в руках, він тримав мачете, лезо, якого зараз діставав з-під землі. Н-да, не ухилився б я з-під удару, точно заробив би рану несумісну з життям. У них взагалі в групі є звичайні вбивці? Один прозорий, другий куленепробивний, людиноподібний мутант і от третій з замашками під ніндзю. Безперечно, група високого класу, але так не чесно! Поки я обмірковував ситуацію, що склалася, Ніндзя відправив в мене два сюрікени від яких я, в принципі, легко пішов. Ну, хіба що, прийнявши спиною ще два. Після «магічного» зцілення біль був притуплений і загалом, можна сказати, що я нічого не відчув. Але більше того, я до цього воїна ночі, спиною не повернуся. Різко повернувшись на п’ятках прийняв ще два снаряди, але вже грудьми, ребра захвилювалися. Наступну партію вдалося відбити, як і наступну після неї. Через пару хвилин в мене більше нічого не летіло і я зміг спокійно видихнути. З неприємним відчуттям витягнув з торсу метальні зірочки і метнув господарю, котрий також їх відбив. Так, я повний йолоп. З відкритих ран потекло тепленьке та липке. На мій погляд, пафос, це не моє, рани почали нити від зворотного руху лез, а ще, є імовірність, що я щось зачепив. Ну, наприклад, вену або щось, типу того. Я, зі своєю міні-пилкою виглядав, мабуть, смішно і невражаюче. Був би в білій сорочці, то зійшов би на м’ясника з бензопилою у вигляді ножа в зв’язку з урізанням бюджету. Перший помах пером було відбито і я вже увертаюся від мачете, що стрімко опускався на мою, багатостраждальну, голову, а потім перекатом за вражину уходячи від удару, котрий, цей Ніндзя перенаправив в бік. Виходячи з положення сидячи, б’ю ліктем в голову…, ну я так розрахував, а от мій опонент або передбачив, або телепортувався, так як по вухам отримав тільки повітря. А мені довелося швидко змінювати свою позицію знову увертаючись від ноги. Перекат, ще перекат, ага і вигукнути «Deus Vult», я в одній грі, теж так ворогів перемагав. На жаль, у мене немає шансів його дістати в рукопашній, хороша реакція, що ж спробуємо екзотику. У присяді крутнувся з витягнутою ногою роблячи підсікання, як і треба було очікувати, він підпригнув, а я різко зупинившись, вийшов пружинячи з позиції сидячи і з усієї сили провів хук з прокруткою кулака. Ставка зіграла, от якщо б він міг в повітрі уклонитися, то довелося б щось вигадувати, але дякувати Богові, він не вмів. Мій противник не приземляючись на ноги підлетів ще вище, дякуючи моєму прискоренню, і зробив сальто. Але як і всі скоти, приземлився на чотири кінцівки, додав смачно по ребрах і, якщо мені не здалося, почув характерний хруст. Від цього удару його обличчя все ж зустрілося з рідною землею, а удар п’яткою по потилиці, відправив його в нокаут, на крайній випадок, він більше не рухався. Мені не хотілося його вбивати, але він вже був переможений, та…, такі правила. Перевернувши його опустив ногу на шию, роздробив кадик і зім’яв глотку.

- Пробач, мужик, не я це почав… .

На цій печальній ноті, я покинув арену. Повернувшись через півгодини відведеного часу і знову послухавши диктора, відправився шукати наступну жертву цього ворожого світу. Невже не можна інакше, чому кожного разу, коли щось відбувається люди не тримаються разом, а знищують собі подібних за першої ж нагоди. Вони не задумуючись вб’ють будь-кого, хто буде відрізнятися від них, або перетворять в раба, що за расизм? Звідки в людині стільки лайна? Ти намагаєшся зробити все з розумом, але знаходиться скотина, що веде себе по-скоцьки не замислюючись над своїми діями і просто насолоджуючись безкарністю. Невже не можна інакше? Що поганого в відмінності або іншій думці? Чому просто не прийняти цього, як варіант бути багатогранними, не ламати, а будувати, не виживати, а жити? Хіба це погано? Мій заряд оптимізму, почав вичерпуватися, а депресія, показувати і задавати питання на які у мене немає відповіді. Прийшов в себе тільки коли мене розвернуло і кинуло на землю, а плече почало відчуватися, як щось дуже важке. Біль? Її не було, з якоїсь причини еліксир, що я пив, глушив усі сигнали мозку і все, що я відчував, так це, як під курткою знову почало ставати тепло і футболка прилипла закривши течію. Я не рухався прикинувшись мертвим і повільно дістаючи «суддю». До мене підійшли й сплюнули, за відчуттям попали на спину.