Розділ 23

Не став засиджуватися у Оленя, випили по келиху пива, відправився з Талим по нижньому місту, сказавши Німому, щоб знаходився в барі. На питання, чому «нижнє», він пояснив, що те місце, де ми зараз знаходимося зветься «Яма» - це перше кільце, де зупиняються всі покидьки, що тут живуть або прості мандрівники, що тимчасово тут перебувають, аби з кимось чимось обмінятися. Товар тут можна знайти, який забажаєш, живий, не живий, зброя, медикаменти й всяке таке, чого душі завгодно, якщо маєш щось цікаве. Почувши фразу «не живий», запитав, що означала фраза Оленя про «мертвих». Як виявилося, «мертвими» називали тих людей, що жили під містом і місце їх розташування мало вельми говірку назву – «Голгофа». Мешкають там людоїди, котрих годують самі жителі!

- Тобто, ти хочеш сказати, що ви живете в мирі та злагоді з ЛЮДОЖЕРАМИ? – я в цей момент відчув самий натуральний шок. Я все можу зрозуміти, але це вже перебір.

- Не зовсім. – скривився Талий. Це рішення прийняли Єдині, вони засновники цього міста. – побачивши нерозуміння пояснив. – «Єдині» - це керуючі, їх ще називають Трійцею – так як, думаю ти міг здогадатися, їх троє. Кожен керує своєю висоткою і може впроваджувати свої правила, але тільки по узгодженню з рештою. «Єдині» - тому, що вони не хочуть виясняти, хто з них перший, другий та третій. Це може похитнути їх статус і їм доведеться домовлятися між собою. – сплюнув на дорогу, виразивши таким чином своє ставлення до ситуації в цілому. – Вони прийняли рішення, а може чого й міцніше, що так буде зручніше. Адже, утилізація тих, хто не пережив день у місті, закінчується у них. А ще – це найстрашніша страта.

- Їм що, не вистачає «зречених» й іншої живності, що бажає скуштувати людину? – а про себе подумав, «а коли не буде «теля» на заклання, вони самі назначать, чи як?».

- Та чорт їх знає, що у них в голові! – вспилив Талий. – Ех. – махнув рукою. – Давай на цьому закінчимо.

- Згоден. – кивнув на знак згоди. – Які ще визначення міста є, окрім «Ями»?

- Тут все, як в місті. – задумливо протягнув. – «Яма» - спальний район для нижчих і так би мовити, бідних. Приймають на себе удари нападників і відповідно захищають підступи. Далі, військове кільце «Стіна» - при прориві «Ями», вони становяться, майже, нездоланною стіною. Потім «Ринок» - тут усі найдорожчі товари продають люди саме з цього кола. У них добре прокачано «обмін», «торгівля» і «красномовність». Можуть забовтати, якщо розвісиш вуха. Ну і еліта живе у «Раю» - центр цього міста. Туди потрапляють тільки ті, хто домігся успіху і був помічений Єдиними. Що там знаходиться, ніхто не знає, навіть, якщо туди потрапив твій знайомий, він тобі нічого не скаже. Він навіть не подивиться на тебе, а якщо гляне, то відчуття буде, ніби тебе змішали з лайном. В цілому, якось так. – видохнувши закінчив опис цього міста.

- Знаєш, Талий. – оглянув околиці й оцінив цю картину. – Це місто, можна назвати одним словом – утопія. Та справа в тому, що для них це – межа. Глухий кут – з якого, вони не можуть вибратися і я, якщо бути чесним, вже втомився від «Барахолки». – зітхнув. Захотілося додому в рідне селище. – Що можеш розповісти про Ферзя? – перейшов до справи.

- Не багато. Людина гнила, ти в цьому і сам переконався. – я кивнув. – В іншому, такий самий, як і ми, мародер, вбивця, работоргівець. Як я вже казав, в «Ямі» живуть покидьки і ті у кого немає вибору. – стенув плечима. – По боям на Арені можу сказати, що віддає перевагу атакам на відстані, щоб не підставлятися під удар. – наморщив лоба, щось згадуючи. – Останні три бої виграв не встаючи з лежанки. Вичікував супротивника і ставив крапку в змаганні. Ставки на нього завжди один до двох. Може Олень більше розповість, він тут, майже, весь час проводить.

- Хоч щось. Що таке, ця ваша Арена? – це було останнє, не менш важливе питання.

- Арена – це місце для бою. – сказав і замовк.

- Талий, я розумію значення цього слова. Я мав на увазі, що вона з себе представляє. – кеп, блін. Я наче на ідіота не схожий, а мені пояснюють очевидні речі.

- А? – на його обличчі читалося нерозуміння. – Так, точно, вибач, замислився. – прокашлявся. – Арена – це кілометрова територія у формі квадрата, природна й оточена стіною. – почав розповідати тоном ментора. – По всій її території розставлені камери, котрі передають картинку на екрани, що знаходяться в будівлі-тоталізаторі. Є ще Мала Арена, її відмінність від Великої, не тільки в розмірі, але й в призначенні. Перша, використовується для боїв на смерть, а друга, по типу, вирішування «хто крутіший» і «та, я тебе однією лівою». Так вирішила Трійка, умовно даючи шанс першим і перешкоджаючи вбивству інших. На смерть ставлять рабів – щоб вони заробили собі право на виживання та голос у цьому суспільстві. Тих хто провинився –котрі повинні відпрацювати провинність кров’ю. Зречених. Мала Арена використовується мешканцями. – знявши флягу с поясу промочив горло. – Чесно кажучи, хрін собачий, це все. – знову сплюнув на землю. – Раби в дев’яносто п’яти відсотках гинуть, адже на арену виходять з тим, що в них є, а хто рабу допоможе і щось дасть? Проти тих, що провинилися, частіше за все виходять групи. По останнім і так все зрозуміло. – махнув рукою. – В печінках, вже все це сидить.

- Зрозуміло. – знову оглянувшись зітхнув. А це ж могло б бути прекрасним місцем для тих, хто вижив. Але корупція дісталася і сюди. – Давай вертатися, щось я втомився. – і ми розвернувшись пішли назад в бар. Кожен мовчав про своє. Хотілося помовчати.

 Декілька разів до нас підходили з питанням «вогник знайдеться?», та роздивившись мого супутника ретирувалися зі словами «сорян, не впізнав, багатим будеш». Очевидно, репутації мого нового друга вистачало, аби дати зрозуміти, що краще не лізти з наїздами і звалити. Всю цю ситуацію, я можу описати фразою «якщо у вас параноя, то це ще не означає, що за вами ніхто не слідкує». В цьому місці, кожен невірний погляд, незрозумілий звук або бурмотіння, може стати причиною виклику на Арену, якщо ти прохожий і на Малу, якщо ти мешканець цього «чудового» місця. Місця, де доводиться виборювати своє право на існування кров’ю і не завжди чужою. Де потрібно відростити очі не тільки на потилиці, але і на п’ятій точці. Навіть коли спиш контролювати ситуацію. Згоден, людина – скотина адаптивна, але жити в постійному напруженні не повинна, це може призвести до нервового зриву, моральному виснаженню і нарешті, зійти з розуму в пошуках спокійного притулку закриваючи особистість на задвірки свідомості, якщо, звісно, до цього не наклав на себе руки. З цього приводу, в цьому місті гріхів у людожерів завжди буде їжа, у середньої ланки шоу на Арені і ніякого життя в «Ямі». Як я й казав Талому, це глухий кут. Замкнуте коло з якого, з кожним днем все складніше і складніше вибратися й веде воно до розрухи, в той час, як застій – повільно, але вірно розкладає суспільство і все, так само, знищує. Трухнувши головою відігнав, ці думки. Що думати, якщо більшість людей згодні з цим режимом. Я тут точно надовго не затримаюся.