Розділ 22

Якщо те, що ми бачимо і є селище, то я вже не знаю, що називати містом.

   Перед нами розгорнулася велика територія, яку огороджував паркан зі складених одна на одну машин. Вхід являв собою шмат тунелю, що був зроблений з бетонної труби. По всій території, то тут, то там, виднілися будинки, але привернули мою увагу три багатоповерхівки. Людей видно не було, як і вулиць, стіна височіла метрів п’ятнадцять, а побачили ми багато, так як стояли на височині. Вхід охороняла тільки табличка, що стояла біля входу з заліза і написом фарбою, що голосила:

«БАРАХОЛКА – це місце, де тобі не раді, але терплять тебе, якщо можеш запропонувати, щось цікаве. ЗАХОДЬ – не бійся, ВИХОДЬ – не плач.»

Перед тим, як спускатися, написав Талому, мовивши, знаходжуся біля входу в «Барахолку» і якщо пропозиція діє, можемо зустрітися. Отримав лаконічну відповідь.

«Привіт, звичайно діє. Коли зайдеш поверни ліворуч, третій будинок праворуч, заклад «У Оленя», через хвилин десять буду там.»

Очікувати на нього в невідомому місці не хотілося. Зачекали ззовні і тільки через десять хвилин вирушили. Мені потрібна була інформація, тож міркував, чим за неї розрахуватися. З усього можливого, що я мав, вибрав зілля для регенерації. Перевірив, що про нього пише система:

«Регенерон

Регенерує всі типи поранень і виводить токсини з організму.

Не рекомендується приймати на голодний шлунок.

Мертвого не підіймає, перевірено.»

Очевидно, це нотатки алхіміка, тому що від системи таких описів не було. Ще й у такому форматі.

   Пройшовши тунель вийшли на дорогу, що вела в усі сторони, повернули наліво. Тут всі будинки виглядали грубо сколоченими халупами і говорити, про якийсь вплив системи не було потреби. Зроблено було грубо і з використанням людських ресурсів, ні про яку красу мови не йшло. Потрібний нам будинок був з вивіскою «У Оленя» і графіті мужика, що тримав п’ятірню над головою. Всередині було просторо, все місце займали столики і стільці, в приміщені був сталий запах перегару і відкрите вікно ситуацію не рятувало. На нас ніхто не звертав уваги, огледівши всю залу, знайшов Талого, що зустрівся зі мною поглядом і махнув рукою, щоб ми до нього доєдналися. Підійшовши до нього потиснули один одному руки.

- Це добре, що ти без зелених. – посміхаючись на всі тридцять два, сказав бандит.

- І я радий тебе бачити живим. – кивнув йому. – Але я тут у справі.

- Так, про що мова. – стягнувши плечима покликав офіціантку і замовив три пива. – Це звісно не те, що було раніше, але пити можна.

- Дякую. – вирішив не ображати, майбутнього інформатора, відмовою.

Коли перший келих було прикінчено, він замовив наступний.

- Ти, до речі, вчасно підвалив. – придбавши, трохи, косоокості, проговорив Талий. – Сьогодні на арені буде виступати гурт Ферзя, він головний в клані «Стерв’ятники». Це найкрутіший гурт в окрузі, ну…, один з них. – видудливши другий келих пива, договорив.

- Я зрозумів, та я у справі. Мені потрібно… - не встиг договорити.

- Ти мене поважаєш? – спитав у мене цей довбаний, мародер, що нажерся.

- Сууууу…дар. Ти можеш мене вислухати?! – вже відверто злий на всю цю ситуацію, підняв тон, щоб до нього дійшло.

- Ні, ну чого ти одразу… - спробувавши спертися, талий ледве не грохнувся на підлогу. – Можу. Говори. Слухаю. – моська серйозна та хвилі качають.

- Мені. Потрібна. Інформація. – на цих словах дістав пляшку з еліксиром. – Це плата за неї.

- Хммм… - взявши зілля, талий стенув плечима, відкрив, видав звук «хо» і, щоб ви думали, випив.

- Ти ідіот? – запитав я, перебуваючи у глибокому шоці. – А якщо б там отрута була б? – дивлячись на його протверезіле і не розуміюче обличчя, я прописав собі фейспалм. – З ким доводиться працювати. – прийнявши, як належне покачав головою. – Як відчуття? – я ж його не пив, а тут і піддослідний знайшовся.

- Дивне… - оглядаючи порожню тару, промовив кролик. – А це що взагалі? Типу для протверезіння чи як? – все ще вивчаючи пляшку запитав Талий.

- Чи як. Це. – вказав на ємність. – Регенерон або зілля для регенерації. Якщо в тебе були шрами, можуть пропасти або залікувати поранення. Але потрібно бути жирним або наїженим, так як бере ресурси організму. – промовив, як ментор, щоб просвітити непутящого.

Після моїх слів, Талий, спочатку, вилупив очі, потім подивився на пляшку і на мене, потім знову на пляшку і на мене й знову пляшка, я. Після цього поліз в штани і просто за столом почав щось видивлятися. Знову погляд на мене, на пляшку і на його обличчі починає сяяти посмішка.

- Валер, даю слово. – приклавши руку до серця, сказав Талий. – Кого вбити, зарізати чи, що тобі потрібно? Ти говори, не соромся. Все в найкращому вигляді зроблю! – гаряче завірив мене він і хотів схопити мою руку своєю, якою длубався в штанях. Я не гидливий та мене сіпнуло.

- Стоп! – безапеляційно заявив я і виставив руку у відповідному жесті. – Що з тобою? – спитав у цієї сяючою на всі тридцять два зуби, морди. О пломба випала.

- Та розумієш. – почав йорзати на стільці Талий. – я, коли все тільки почалося, зчепився з собаками… і вони… сволота… - тут він почав шморгати носом. – Майже всіх поклав, кобелів потворних! – загорлав бандит. Всі хто знаходився в залі, співчуваючи подивилися на Талого, очевидно, всі були в курсі цієї історії та повернулися до своїх справ. А я вже подумав… - Троє їх лишалося. – смутно продовжив. – Поки від двох відбивався, третя вчепилася в найдорожче… - взяв театральну паузу. – в мою гідність. І майже відірвала, морда пекельна. – в його очах було стільки злоби, що можна було б обпектися, якби не льодяна туга. – Я, як відчув, серце впало. Як я з ними впорався, не пам’ятаю. Червона пелена перед очима. Прийшов до тями, а шавки порвані, як і приладдя… - знову, зі сльозами на очах продовжив Талий. – Я його бинтиком обв’язав і навіть зафіксував. А він, гівнюк, більше не підіймався зі мною зранку і не радував жіночу стать своїм виглядом. – опустивши голову, Талий закінчив свою печальну розповідь про перші враження від нової реальності.