Розділ 21

На застиглому фургоні стояла людина бандитської зовнішності, добре укомплектована. На голові красувався шолом, що мав прозоре забрало*, котре зараз було підняте. Куртка, скоріше за все, армійська, а може і сам склепав, з металевими вставками, що захищали всі життєво важливі органи, багато кишень. Закріплена оперативка з пістолетом. Наче ось воно майбутнє, а у більшості зустрічних людей і бандитів вся зброя, ще старих епох, тут так само, виглядала рукоятка глока, якщо ні, то це щось доволі схоже на нього. В руках снайперська гвинтівка не відомої мені моделі й ніж на поясному кріпленні. Штани і берці, все з чорного й на вигляд міцного матеріалу.

   Я мовчки спостерігав за ним, а він, зі своєю безтурботною посмішкою, за нами. Скоріше за все, він тут не один, інакше б не показувався так відкрито. Усе це була зухвала гра в перевагу і я розумів, що рахунок не на нашу користь. Нас признали безпечними, показали, що у них все під контролем і можна не ховатися. Сенсу першими починати розмову з нашої сторони не було, як і сіпатися, я чекав на їх відхід.

- Чого баньки вилупив? – звичайнісіньке запитання. Жодного натяку на роздратування або погрозу, та ця фраза дала ясно зрозуміти з ким саме ми маємо справу. Зек. – Ти, що глухий? – припіднявши одну брову, вирішив уточнити зек дивлячись на мене. У мене, що, на лобі написано «головний!», та за що?

- Та, якось і говорити немає чого. – озвучив свої думки. – Чим мали честь привернути увагу вашої групи? – перейшов одразу до справи.

- Ти про що, фраєр? Якої групи, я один тут. – обвівши рукою простір промовив бандит.

- В такому разі, я Харі Крішни і матрос повітряного флоту. – з серйозним і зосередженим обличчям, засумнівався я в словах опонента. – Добре, це значення не має. Тож, чим таки ми привернули увагу?

- Та хоч сам Будда. – зробивши вигляд, що думає вказав дулом гвинтівки на «інших». – А от, вони привернули і зацікавили. Це ж самий ходовий товар. – і стільки жадібності було в його словах, наче він говорить, про предмет, а не про живу людину, нехай і про «іншого». – Ви зробили такий подарунок, що так і бути, залишу вас в живих. – в цей момент, ми синхронно з Німим закрили собою дітей.

   В момент, коли я хотів відповісти, він вихопив пістолет і зробив два постріли. В нас летіли дротики, хоч якось відреагувати ми не встигли і мене паралізувало, власне кажучи, як і мого тілоохоронця. Я почав завалюватися і падати вперед, але болю від зустрічі з твердим асфальтом не відчув. З душі почала підніматися холодна лють, хотілося встати і розірвати цього награного виродка. До мене хтось підійшов і перевернув на бік обличчям до Німого, котрого так само зараз перевертали на бік обличчям до мене. Зі свого ракурсу я бачив тільки трьох плюс четвертий коло мене.

- Я тримаю своє слово. – почувся голос зека, десь між нами. – Дія паралізатора продовжиться півгодини, відхідняку не буде, це воєнна розробка, якісна. Бувайте здорові.              

   Я теж тримаю своє слово. Пащеку порву, розберу на запчастини, а голову залишу на десерт. Падаль, виродки, відморозки! Кричав я, та жодного звуку чутно не було. Паралізувало, майже, все і говорити я не міг. Навіть поглянути хлопцям у вічі не міг, нічого не міг. Почувся тупіт ніг, що потроху віддалявся, а я нічого не міг зробити. Німий дивився на мене не кліпаючи і плакав. Ця людина пройшла через руки людожерів, якось виживав цілий місяць і зараз у його очах було стільки горя, що мені стало не по собі. Можливо він побачив, що щось зробили з хлопцями або їх вбили. Сучий син, як я міг бути настільки безтурботним. Як тільки прийшов у себе у тій капсулі, я постійно був на чеку, а тут розслабився і отримав такий хук, що хочеться скинути кайдани і піти слідом цих благородних Робін, мать їх, Гудів і закопати їх живцем або дивитися, як вони мучяться. Ні, я не кровожерливий, але чіпати своїх людей не дозволю. Жодна падаль не має права вважати себе вище за інших. Це не війна – не змінюється, це люди, це вони не змінюються зі своїми амбіціями і бажаннями бути господарями. Королі, блін, світу. Вони ніщо інше, як бруд і умиються власною кров’ю.

   Ці півгодини для мене тривали цілу вічність, я розумів, що зараз, ми з Німим безпомічні й виправити ситуацію не в силах. Але це тільки зараз, дайте тільки-но почати рухати, хоча б рукою і світ дізнається, що таке - кривава помста Імператора. В цих місцях, є тільки одне місце куди можуть відправитися ренегати, це барахолка. Там вони зможуть обміняти або здохнути від рук того, хто захоче забрати трофеї собі. Та ні, нехай живуть, нехай дочекаються мене, я прийду за ними дуже скоро.

   В якийсь момент, я зміг кліпнути, ще через деякий час впала рука. Через п’ять хвилин, ми вже могли більш-менш нормально рухатися. Німий, весь цей час намагався на мене не дивитися, розтираючи вологу по обличчю.

- Німий! – підвищивши голос, гукнув я його. – Ми їх витягнемо, досить звинувачувати себе! Якщо б ти або я на них напали, то вони б вбили нас і не було б цього шансу. Ми б просто здохли і це не мало б жодного сенсу і назавжди, а зараз у нас є багато справ, котрі не терплять зволікань. Тому візьми себе в руки і пішли у селище, потрібно підготуватися. Я своїх не кидаю. – до цього моменту, Німий перебрав настрій і зібрався, готовий до наступних подій і перестав бігати від мене очима.

   До селища дібралися галопом. Не зменшуючи темп, знайшов Рарха. Описав йому, що відбулося і, що я збираюся робити, попросивши його знайти алхіміка або травника.

- Імператоре! – суворо перервав мене зам. – Я розумію, що втрата своїх людей, це дуже боляче. Більш того, я знаю про це не з чуток. – з сумом продовжив. – Але, подумайте про тих, кого Ви кидаєте на волю долі власних рішень! – завівшись, вже більше кричав. – Вся наша громада може рухнути! Так, діти, але вони розуміли на, що йшли! І я вважаю…

- Мовчати. – тихо промовив я, від чого старий ледве не вдавився. – Пояснюю один раз. Я. СВОЇХ. НЕ. КИДАЮ! – відточуючи кожне слово, щоб до нього дійшов зміст слів, сказав я. – Слово Імператора – закон, у першу чергу для самого Імператора. – вже більш спокійно пояснив. – Кожне життя з тих, хто входить у моє, важливе для мене. Мені начхати на титули, на наживу й інше сміття. Я повернуся. Слово Імператора. – дуже тихо, майже пошепки закінчив.