Розділ 15

На цей раз, травник, вочевидь, щось з’їв або вколовся, але прохання про зупинку виросли багатократно, кожні десять хвилин, цей божевільний просив зупинитися, поки він вивчить, запише і збере траву – хіпі доморощений. Зупинки були недовгими, дві-три хвилини і ми продовжували рух. Зупинившись на привал, підійшов до нашого травника, щоб з’ясувати, чому він, як божевільний маніяк носиться й викорінює дари природи. Він мені все обґрунтував.

- Вся справа в тому, що кожна рослина має різна позитивні й негативні ефекти. – тоном лектора при кафедрі викладав Херб. – Також, при різному ступені цілісності, в’янення, ці ефекти змінюються. Вони, навіть, можуть нівелювати одні й придбати інші. Це просто неймовірно! – остання фраза, була сповнена таким захватом, що я повністю переконався в неадекватній любові до трав і їх можливостям, що властива тільки вченим, котрі з кулаками будуть доводити опоненту свою теорію, нехай тільки спробує її оскаржити. Ця людина, точно на своєму місці. – Наприклад, ось. – з цими словами Херб дістав зі свого мішку квітку, на вигляд звичайнісінький лотос з червоними пелюстками. – «Кривавий Лотос», рідкісна квітка, що не зустрічається в наших краях. Якщо її зварити усю, то цей напій дає ефект загоєння дрібних ран і це тільки свіжий, чим більше він настоюватиметься, тим меншим буде ефект і в кінцевому результаті з нього вийде тільки отрута, не сильна, та шлунок не зрадіє. Використовуючи тільки пелюстки можна створити мазь, але там не тільки вони потрібні, а от саме стебло в сирому вигляді виступає за нейтралізатор тієї отрути, що можна зробити з цілої квітки. – притиснувши квітку до себе закінчив травник.

- Херб, Ви це все дізналися з системи? – якщо система видає таку інформацію, то це ж…, це неймовірно й можна отримати більше.

- Ні. – покачав головою Херб, тим самим зруйнувавши мої мрії. – Це все плоди співпраці з нашим алхіміком. Він може, поки небагато. Але інформації з кожним днем стає все більше і більше. Через це, мені й подобається моя професія. Сама по собі, вона нудна. – трохи суму відчулося в його голосі. – Але, коли ми цим займаємося, мене охоплює азарт і хочеться збирати й перевіряти, що ще несуть в собі, ці багатогранні дари природи. Кожне…, нехай буде «зілля» несе в собі багато цікавого, а особливо, коли ти навіть не здогадуєшся, що вийде на цей раз. – на цій фантастичній ноті подякував Хербу і повернувся до багаття.

   От цікаво, від чого йому так зносить дах? Не гравець, не вчений, проста людина. Може це пов’язано з якимось горем, втратою, що змушує робити все, щоб не зійти з розуму. Хоча він і так вже зійшов на підґрунті професії, отже не те. Залишається найпростіший варіант, до цього йому було сумно й вся ця робота його розвіює. Якщо пригадати моє життя, то я, як ніхто його розумію. Зростав у дитбудинку в якому потрібно було виживати, а не жити. Найцікавіше чим можна було себе зайняти, це книжки і нечасте відвідування, через відсутність грошей, комп’ютерного клубу. Потім робота з чотирнадцяти років, потім іспити і ніякого жити далі, адже все, що цікавить людей, це ті самі гроші. Хтось женеться за багатством, хтось тільки прикидається багатим, багато жебраків, котрі не хочуть працювати, дітей-сиріт, котрі нікому не потрібні. Депресія, як синонім життя. Як би не по людськи, це не звучало, але я радий, що все сталося так, як сталося. Цей світ не дає мені сумувати і тут я потрібен, а це дуже важливо для людини без люблячих людей і дома.

   Відчув, як хтось поклав мені руку на плече, піднявши очі побачив Німого, що сидів поряд. Подивившись на мене, він якось відчув мій сум і похлопав по спині, ніби промовляючи «прорвемося». Кивнув йому в знак вдячності, скомандував підйом.

   Наступна зупинка відбулася не з нашого бажання, а через деякі обставини. Таких жирних, зубастих і огидних обставин, що розглядали нас зі сторони гастрономічної цікавості. Це був кабан, він був схожий на того, котрого ми ще в першу вилазку вбили, але була і відмінність, цей представник був у півтора рази більшим, розміром, мабуть з мамонта, а не кабана, думаю більш доросла особина. Цього разу кабан одразу не нападав, він просто стояв метрів зо двісті від нас і дивився, а я думав, як би нам його, якщо не завалити, то звалити швидко і нікого не втратити. Звір фиркнув і почав шкребти ґрунт і, наскільки я пам’ятаю, це була підготовка до атаки.

- ВІН МІЙ!!! – проревів старший Орт дістаючи рушницю. Від цього крику кабан перестав орати землю і схиливши голову уставився на крикуна.

- Берх. – дуже спокійно гукнув я. – А тебе не бентежать його розміри або, навіть те, що він може тебе розмазати своєю соплею. А, ну ще й те, що якщо ти сам не впораєшся, то я так розумію нам будуть гайки? – досить тонко натякнув на ВЕЛИКІ обставини.

- Ми і так не підемо, це ватажок і він від нас не відчепиться, поки ми його не вб’ємо або сильно не скалічимо. – повідомив мисливець з досвідом. А я зрозумів, які ж зарозумілі, ці свині.

- Тоді дай знати, коли знадобиться допомога.

   Кивнувши старший Орт рвонув на кабана, ніби все життя його й чекав і тепер не в змозі стриматися. Швидкість, до речі, була непогана, кілометрів 20 на годину і набрав, майже одразу, а от кабан не поспішав, він якось загальмовано дивився на люд…, тобто «Іншого», що на нього біжить і завис, тільки очі так кліп-кліп, роблять. Тим часом Берх різко зупинився за п’ятдесят метрів від місця нашого стовпотворіння і діставши свій вінчестер вистрілив кабану в око. Цей вереск я не забуду ще довго, він так вдарив по вухам, що у мене і не тільки, пішла з них кров, а деякі звалилися у небуття. Кабан перейшов у контрнаступ і побіг на мисливця, коли між ними залишилося метрів десять, Берх відскочив від цього «локомотиву» правіше і приготувавшись до стрільби націлився на кабана. Навіщо він це робив, я вже зрозумів. Як тільки кабан загальмував, а з його вагою це не так просто зробити і розвернувся, прозвучав другий постріл, що змусив кабана в агонії бігти до останньою видимої йому цілі і люд… «Іншому», котрий змусив його так страждати. По правді, я думав цим все і скінчиться, що Берх просто пропустить цього мамонта і ми вирушимо далі, та не так сталося, як гадалося. Старший Орт змінив рушницю на мачете й побіг на кабана, ну ніяк не очікував на такий розвиток подій, але вірити в цього здоровилу з мечем не переставав. Він вже показав, хто тут мисливець, а хто дичина. За пару метрів перед зближенням, він впав на коліна й з виставленим вгору мачете проїхав під свинею-переростком. Кабан, що був осліплений бажанням вбити і позбавлений можливості бачити ворога, проскочив над ним нічого не відчувши, а от скрип зубів Берха, мені здався досить відчутним, а те, що він притримував руку змусило занепокоїтися про стан здоров’я. Кабан пробігши сто метрів зупинився і почав бити копитом землю, від цих різких рухів його черево почало відкриватися і весь вміст організму вивалився назовні. Тим часом мисливець повернувся до нас. Всі побачивши, що сталося з кабаном, влаштували ґвалт. Мабуть вже змирилися зі своєю участю і жалкували, що не написали заповіту, а тут таке полегшення. Звір почувши нас знову заревів, розвернувшись на звук, всі крики затихли, а дехто зблід. Але це вони дарма, кабан почав набирати швидкість, та от біда, його ж організм розізлився на нього і кишки обвили копита, щоб через пару секунд упустити цього мамонта. Я скомандував привал, доки ця туша не здохне, далі ми не підемо. Розвели багаття, кожен вважав за потрібне висловити своє захоплення майстерності й досвіду мисливця. Микола висловив свою вдячність повідомивши, що він би пішов один, тільки якщо б мав при собі гранатомет. Загалом, ми всі були йому вдячні за його подвиг. Дочекавшись доки всі розійдуться по своїх справах, вирішив уточнити у Берха одне питання, що мене мучило.