Розділ 14

   Нашої зупинки діставався, як міг тихо і що, як ви гадаєте я побачив? Обійшов їх і зайшов з точки звідки ми й прийшли, а тут картина маслом. Тарх дрихне, учні їдять і віддали усю увагу їжі, ремісники зібралися в коло і мило вуркочуть й тільки Ларса стоїть на варті, чекає на моє повернення. Підкравшись до сплячого, приклав свій ніж до його горла, він сіпнувся, але не прокинувся, а потім, як закричить.

- Вби…!!! – затиснувши рот, прибрав ніж і тільки тоді Тарх розплющив свої очі. Забравши руку покачав головою. Звичайно, вже всі звернули свою увагу на мене. Після чого, одразу засмутилися і не даремно.

- Ну от, що ви робите? В лісі, ще півбіди, але ж на ви примудряєтеся те саме робити й на, умовно, ворожій території. Поводите себе, ніби на прогулянці. – трохи підвищивши голос простогнав я. – Тарх, можу сказати, що молодець. За можливості бути зарізаним, ти точно нікого не зрадиш, але тобі на той момент буде байдуже. Не випробовуй моє терпіння. Кхар, Рарх, мабуть, таки зарано я вас похвалив. Ви повинні були, якщо вже їсти, то як на привалі. Я ж пояснював, минулого разу ви мене завірили, що все зрозуміли. Зараз я розумію, що ви все пропустили. – хлопці одразу опустили плечі, але розійшлися по сторонах і продовжили трапезу, при цьому оглядаючи місцевість. – Ну, а ви? – це вже до нашої четвірки. – Ви ж повинні розуміти, що хоч ми вас і охороняємо, та ви все одно повинні, так само, як і всі бути готовими до бою, а не вести себе, як діти в школі. – ці. Опустивши макітри покивали. – На зворотному шляху кожен привал буде супроводжуватися вашими тренуваннями кулачними і стрільбою з лука. Ларса… - звернувшись до дівчини, вона стрепенулася, але позицію і увагу зі своєї ділянки не переключила. – Ти молодець, мої зауваження були тобою прийняті, та тільки ти не повністю їх правильно зрозуміла. Бажання попередити всіх, коли я буду повертатися вважаю самим нерозумним вчинком, так як приховувати, що небуть від командувача неприйнятно. – вона так само, як і всі прийняла мої зауваження мовчки, лишень опустивши плечі. – Ну, добре. Особистий склад відчитав, тепер до справи. Зараз ми з тобою підемо до котеджного містечка, там потрібно буде прикрити мені спину від місцевого контингенту. Позицію визначимо на місці, готуйся до виходу.

- Я готова, але не можу залишити варту. - чітко повідомила дівчина.

- Тхар! – підвищивши голос покликав цього довбня, котрий з’явився через пару секунд. – Приймай вступну. Зараз стоїш й оглядаєш цей сектор. Учні будуть сторожити боки, а збирачі шлях яким ми прийшли. – кивнув мені й прийняв варту замість Ларси. – І не дай Бог, я повернуся і виявлю щось, що мене засмутить, тоді я… - не сказавши, що саме їх чекає, розвернувся з Ларсою і пішов до поселення. Найстрашніша погроза, це недомовленість, опонент сам додумає найстрашніше покарання.

   Посадив дівчину так, щоб вона могла оглядати місцевість до перехрестя. Відправився знайомитися з місцевими, підходячи до них так, щоб не перекрити сектор обстрілу. Попередньо переклав пістолет в кишеню, так, на всяк випадок. За час моєї відсутності картина, майже не змінилася, за виключенням того, що м’яса над багаттям вже не було. Приблизно за п’ятдесят метрів мене помітили, ці погляди видалися мені дивними. Повністю мене оглянувши, вони почали усміхатися.

- Вітаю! – не доходячи десяти метрів підняв обидві руки вгору, щоб було видно, що я без зброї.

- І тобі вітаннячко. Чого треба? – знаходячись ближче, зміг роздивитися, що всі присутні тут, так чи інакше, були колишніми в’язнями. Мені, це стало зрозуміло через їхні наколки, а тюремний портак чи салонне тату, я вже відрізнити можу. Тюремні наколки, якщо чесно, викликають у мене відразу, як тільки подумаю, як готують цю фарбу, та й сам процес не для слабкодухих. Антисанітарія, та й по всьому. – Дятел, ти що, глухий? – як багато зневаги у цьому питанні.

- Ні, не глухий. А звати мене дуже просто – Валерій, а як до вас звертатися? – максимально ввічливо уточнив я.

- Не знаю, як раніше, а тепер і до того моменту, коли ти здохнеш, можеш звертатися до нас «Господар». Допер, чепушила? – Братки посміялися, а у мене засіпалося око.

- Хммм… . То, від чого я можу, як ви висловилися «здохнути»? – з іронією промовив я.

- А від чого завгодно, будеш четвертим рабом, по факту. От за це питання, можеш просто зараз опинитися на рожні ну, або пустимо по колу. Ти, фраєр, не роби з себе професора. Тут питання задаємо ми. А ти, тепер відносишся до нашого майна і ім’я тобі м’ясо. – гундосила ця свиня. – На перший раз, пробачаємо, а тепер іди сюди, поки ми не встали і протягни ручки. Прив’яжемо і будеш жити у стійлі для скота! – Ги-ги-ги. – ще й сміх огидний.

- А де стійло? – це важливе питання.

- В хаті за нами. Ліміт запитань вичерпано, йди сюди. Якщо спіймаємо, одразу на рожні висіти будеш живцем. – посмішка у два зуби, сміх, та й годі.

- Отже так, потвори. Маю для вас дві новини і одна з них не є хорошою для вас. Перша, раби тепер мої, а друга, вам вже не знадобиться повітря.

   Три морди спочатку здивувалися, а потім різко піднялися зі своїх місць і попрямували на мене. Всі були доволі дебелі, один з них мав шрам на усю праву щоку, можливо отримав перебуваючи у тюрмі, світловолосий і грузний, він дістав дубину. Другий мав майже все тіло у тих, ненависних мною, наколках. Одна з них, це було зображення хижого вовка з оскалом, маю сумніви, що це приємна у спілкуванні людина, ще й тримав кастет. Ну, а третій, той що мав зі мною розмову, скоріше за все головний у цій компанії. У нього, одна з наколок, це було зображення корони, тож не дивно, що він тут заправляє. Така собі лиса голова, під два метри росту з короною, ну таке. Тож, цей «ватажок» почав перезаряджати пістолет. А загалом, купка немитих, небритих, спітнілих зеків. Н-да, не очікував від таких грузних хлопців такої спритності. От же ж, безтурботна сволота. Вихвативши з кишені ПМ, прострелив голову самому говіркому. Потім вивів зі строю його поплічників, методом прострілювання ніг і рук. На все, про все, витратив обойму. Позаду почув глухий удар від падіння чогось важкого. Повернувшись, побачив труп четвертого бандита, а поруч зв’язану людину, що не подавала ознак життя. Після чого, відправився до нерухомих і стікаючих кров’ю уродів.