Розділ 9

 Й у що я встряв? А з іншої сторони, це цікавий досвід. Але, я ж не збираюся сидіти на одному місці. Собі я вже відповів, потягну інтригу до завтра, а зараз на річку. Повернувся у поселення вже у ввечері й все на що я спромігся, то це зняти взуття та завалитися на ліжко. До середини дня я був на річці. Викупався, поправ свої речі, доки вони сушилися на сонечку, що було неймовірно ласкавим цього дня, трохи підтягнув навик аеробіки, покращив фізичний стан і так, по дрібниці. Загалом провів день з користю, душа відпочила, а тілу потрібно відпочити й завтра буду ладен на великі справи.

   Початок ранку був гарним, відчувалися м’язи, вставати не хотілося, тож, поки вирішив переглянути «статус»:

«Ім’я: Невідомо

Рівень: 7

Титул: Нейтрал, Вчитель, Захисник

Характеристики:

Сила: 3 (+1)

Спритність: 3

Інтелект: 3

Харизма: 3 (+1)

Витривалість: 5

Живучість: 3

Резервуар мани: 300/300

Очки характеристик: 4

Навички:

Кушнір - новачок (6)

Вогнепальна зброя - новачок (9)

Холодна зброя - новачок (5)

Стрільба з лука - підмайстер (19)

Акробатика - підмайстер (13)

Тиха хода - підмайстер (13)

Стихія вогню - майстер

Активні навички:

-

Заклинання:

Живе полум’я (+)

Очки навичок: 7

Доступні навички (+)

Пасивні навички:

Завжди на чеку (Завжди при увазі) (+)

Майстер на всі руки (+)

Розтрощувач черепів (+)

М'ясник (+)

До останньої краплі (+)

Лютий захисник (+)

Першовідкривач (+)»

- От голова дірява! Я ж думав про це, та все одно забув.

 Просто згадав, що хотів спробувати магію подалі від людей, щоб не скалічити нікого ненароком і як на зло, зробив усе, окрім того, що збирався. А варіантів місць, щоб практикувати магію не так вже й багато, треба ж без людей поблизу. Щось схоже в мене було, коли збираєшся на роботу, все взяв, перед виходом перевірив і от, ти сидиш в таксі, і вже під’їхав до офісу, а гаманець лежить собі вдома й гадки немає, як тобі його не вистачає. Ну, добре, зранку голова ясніша.

 І цей ранок був негіршим за попередній. Прокинувся з першими променями сонця, що посміли впасти мені на повіки. Відкривши очі було дивне відчуття дежавю, біля ліжка сидів Кхар й слухняно чекав поки я прокинуся. Тільки-но зустрівшись поглядом, він вирішив поцікавитися не тим, як я спав, або хоч щось ближче до теми, а уточнити, що я вирішив щодо селища. Що ж за люди, жодного такту. Підвівшись з ліжка й буркнувши «добрий ранок», не звертаючи уваги на хлопця, що все ще очікував на відповідь, почав одягатися. Мовчки дістав сніданок солдата у кількості двох сухпайків, розпакував, розлив в них воду й почав поглинати їжу. Кхар зачекав, очікуючи на відповідь, але за декілька хвилин долучився до мне , так і не дочекавшись. Закінчивши сніданок пішли на вихід. Біля хвіртки вже стояв Рарх, чимось її підперши й розмовляв з братами. Побачивши мене, махнув рукою, по типу, «воруши булками, семеро одного не чекають». Тож я й поворушив.

- Добрий ранок, Валерій. – привітав мене Рарх, Орти кивнули здороваючись. - От виховані люди, мигцем подивився на Кхара, - не те, що деякі.

- І Вам, добрий, шановний Рарх. – привітався й кивнув братам. – Що привело вас у такий ранній час? – звичайно причину я й сам знав, але мені подобалося підтримувати з цим «Іншим», цю світську бесіду.

- Думаю, Ви й так знаєте. Все поселення чекає на Ваше рішення. – на останньому слові він зробив акцент, ніби дає зрозуміти, що відповідь очікує просто зараз.

- Мені сумно, це казати… - Рарх, вже наготувався сперечатися й щось аргументувати. Не знаю, чому у нього таке велике бажання вмовити мене, так би мовити, взяти кермо. Потім з’ясую, наразі сперечатися не маю абсолютно жодного бажання. – але я мушу погодитися. – посміхаючись від вуха до вуха, закінчив речення, а вже готовий до довгої тиради, молодий старий, так і стояв з піднятим вказівним пальцем до гори й відкритим ротом. Через хвилину кашлянув, подивився на палець, почесав ним бороду й промовив.

- Угу, так це, що ж, тьху. – Плюнув під ноги й, нарешті, відійшовши від враження, продовжив. – Прошу вибачити моє сум’яття, переварював інформацію, роки, як не як, не ранні, мізки вже не ті. Як так, то ходімо до ратуші, тільки там можна прийняти серце й підтвердити вибір. – й не поспішаючи направився в ратушу. – Орти, тихо хихотіли, але неухильно слідували за ним. Мені нічого не залишалося, як приєднатися до них.

 Ратушу я не роздивлявся, так як бачив її тільки потрапивши сюди й встиг надивитися на неї вдосталь, під час відбивання нападу бандитів. Трохи більша за звичайний дім, так само зі зрубу, відрізняє її тільки наявність вежі, це все, більше нічого видатного. Всередині, теж нічого незвичного. Зала схожа на церковну, для загальних молитов пастви. Багато довгих лав і невеличка трибуна. Тут вже зібралися, мабуть, всі мешканці селища. Проходячи повз них, помітив прикуті до мене погляди, від цього стало, якось не по собі, не звик я до такої уваги. Тим часом, на піднесенні йшов якийсь процес підготовки. Старий з братами, щось рухали, зіставляли. Дійшовши до кінця й піднявшись по сходах побачив картину, схожу на процес коронації. Попереду всіх, по центру стояла стійка з рупором, зайва, як на мій погляд, трохи збоку від неї стояв п’єдестал й виблискував криваво червоним кольором предмет, що звався «Серцем». У трибуни стояв Рарх, трішки покланявшись вказав на стійку. Оратор з мене був ніякий, та й зі сцени я ніколи не виступав, тому й замешкався, трохи трусонувши головою направився до неї. Гадки не маючи, що казати, подумав, що головне почати, а там, як піде.