Розділ 7

 На обрії замаячила вирубана галявина, а за нею село. Зі слів Кхара, дерева потрібні були для чистоколу, щоб до них не пробиралися дикі звірі, від людей цей захист мало чим був корисний. Вже вибравшись з лісу й побачивши село, я зрозумів, що моя дупа нарешті знайшла пригоди. Село палало, бігали й кричали люди. Хтось просив про допомогу, а хтось кликав ставати до бою. Не довго думаючи понісся до села, якщо хлопець не збрехав, то тут більшість колишніх християн. Обернувшись, я помітив, що він біжить за мною. Кивнув, щоб не перебити дихання й ледь не навернувся, стягнув з плеча гвинтівку, шкода, що тільки три заряди є, не дадуть же ж перезарядитися. В селі тривав бій, десь чулися самотні постріли й ляскання металу. Влетівши через вхід одразу сховався за дім, так як на центральній алеї знаходилися люди, що ховалися за всім чим тільки можна ховатися й обстрілювали будівлю ради.

- Та що ви мажете, недоумки? Нормально прицільтеся, у них там тільки один ствол, а ви ховаєтеся, як баби. – розривався, якийсь рейдер.

- От сам і вставай! А як тільки він об тебе розрядить ствол, то ми й стрільнемо, вірно Сом?

- Ага, ги-ги!

- Срав пес вашій матері, виродки! Он Сокира та М’ясник самі собі раду дають й без стволів, а ви не можете одного зняти!

- Так у них там баби й діти-вишкребки, а у нас контингент серйозніше! Та й взагалі, пельку стули!

 От вилупки! Так, з вами потім розберемося. В селі, наче, з п’ятдесят мешканців, а будинків, десь двадцять й вулиці дві, одна горизонтально, а інша вертикально лежить. Отже, інші розбійники розосереджені по одному з кожної сторони і троє тримають сектор мисливців.

 Спершу побіг за будинками ліворуч, перебігати вулицю я не наважився і так, дякую, що не помітили. Діставшись на звук до поля битви, зрозумів, що проходить вона в будинку.

- Де ж ви, потвори, ховаєтеся, я бачив, як ваш мутантний набрід сюди забіг. Виходьте дітки по-доброму, або ж дядько М’ясник засмутиться і коли знайде, то буде довго й болісно вас різати, а ви будете довго й болісно вмирати!

- Наволоч, навіть дітей, покидьки, не жалкують. Ви мене розізлили. Швидко зазирнувши у вікно будинку, побачив лисого, бородатого мужика у фартуху забрудненому у зеленій крові з м’ясницьким ножем й недоумкуватою посмішкою. Точно, М’ясник. Перевіривши гвинтівку швидко встаю у повний зріст й роблю два постріли через дерев’яну раму щоб вже точно. Перша голка потрапляє не зовсім в ціль, я цілився у голову, а попав в пах, а от другий попав у голову і це не я такий влучний, а шкода, це він нагнувся від першого попадання й тут друга ввійшла точно в череп. Скінчався, виродок, одразу. Швидко зарядивши рушницю на максимум, побіг в іншу сторону вулиці. Пробігши, біля чотирьохсот метрів, різко зупинився. До вуха долинули жіночі крики, чулися вони з вулиці перед будинком. Довелося обходити дім, робив я це повільно й тихо, адже якщо мене вб’ють, то допомогти я вже нікому не зможу. Це не було схоже на чесний бій, а більше походило на побиття. Проти великого, здорового й сильного мужика було чотири жінки й один дід. Три дівчини вже лежали на землі, але той їх не вбивав, а нокаутував, навіщо я не зрозумів, але мені було байдуже. Два постріли, на цей раз я вже стріляв спрямовано у голову та шию, так як цього разу боявся не впоратися з ним один на один й залишати хоча б примарний шанс того, що він прокинеться я не збирався. Сильно не висовуючись відійшов назад, одразу ж як ця гора м’язів почала завалюватися. Зайшовши в будинок на всіх швидкостях помчав до центру села. Визирнувши вилаявся по-чорному. За той час, що я бігав, якось хлопець вилетів з голови. Звик, що він постійно тягнеться за мною й зараз вилаяв себе за те, що поклався на його розсудливість. Цей «герой» недороблений стояв зараз на колінах з ножем, що валявся у ніг та з приставленим до макітри пістолетом. Ну от як, як я вас питаю можна бути таким…, таким…, навіть слова такого не знаю, яким можна було б його описати. Ще дві хвилини тому, я був певен, що все закінчиться трьома пострілами і що тепер? Так, добре, не час розслаблятися, три покидьки самі себе не вб’ють. Рушницю в плече і вихід з будинку боком вже на готовий стріляти. Два постріли злилися в один, майже безшумний хлопок, плавно змістив конус і знову постріл. Опустивши рушницю і взявши лук випустив стрілу. Все, двоє мертві, а останній вже повернув корпус і тисне на гашетку, а з мене вириваються, мабуть, останні слова.

- Горіти тобі синім полум’ям!

 А далі відбулося те, чого ніхто не міг очікувати. У момент, коли повинен був прозвучати постріл бандит заволав, та ще й так, що я, мабуть, декілька секунд не міг нічого чути. А кричав він не просто так, він палав, але якось дивно починаючи з ніг підіймалося синє полум’я, повільно й невідворотно, наче жерло його живцем. Він кричав, намагався збити полум’я руками, але воно неухильно дерлося нагору. Коли цей вогонь дістався грудей, мужик почав качатися по землі в надії загасити полум’я, та все було марно. Полум’я було живе і нічого його не цікавило більше за свою здобич. Складалося таке враження, що робилося це, неспішно, знаючи, що воно робить, той факт, що чолов’яга був іще живий, цікавив цього хижака найменше. На останок, вогонь добрався вже до обличчя й у цей момент він не витримав, а точніше не витримало серце, воно зупинилося раз і назавжди.

 Стояла глуха тиша. В центрі зібралися всі, хто міг рухатися і залишився живий. Погляди були прикуті до місця страти того, хто прийшов забрати їх душі, але ніхто не радів, ніхто не посміхався. Вони залишилися живі, це факт, але щойно вони бачили, що може бути гірше самої смерті і були тому свідками. В одну мить всі погляди були на мені. У їх очах вирувала пітьма, страх оволодів розумом, вони згуртувались і стиснули ту невелику кількість зброї, що мали. У вікнах клацнули карабіни, а я розумів, що сили мене покидають і за найменшого руху просто впаду. Лише один підійшов до мене, обійняв відгороджуючи мене від інших, лише він зміг зберегти здоровий глузд перед очима смерті, але я вже падав не мавши сил встояти на ногах. А далі була темрява, я зробив все, що міг…