Розділ 5

Фух. відстріляв всі двадцять сім стріл і навіть разів зо п'ять попавши у десятку, сонце вже було в зеніті. Час був обідати та йти шукати собі пригоди на п'яту точку, так як за останні декілька днів я сумував за "Ті, що зріклися", та й запасів ставало все менше у селищі, свої я за цей час не їв. Пообідавши та подякувавши цьому будинку, що дав мені тимчасовий притулок  і дах над головою, вирушив у дорогу. В місто вирішив не йти, не бачив у тому нічого цікавого, може я не правий, але це суто моя думка. Шлях вдалеч був прокладений асфальтом. Рух перешкоджали тільки автівки, яких було вдосталь і всі вони, колись прямували у місто. До сих пір не розумію, що їх всіх могло спонукати їхати саме у той бік. Ось так не поспішаючи, крокуючи собі по дорозі у своїх роздумах зустрів вгадайте кого..., ну звичайно, отроки. Вони мрійливо стояли на узбіччі і колихалися на вітру, його, правда, не було, але від того колихатися вони не припинили. На відстані приблизно в тридцяти метрів я вирішив підійти, та обмінятися двома словами.

- Люб'язні! Автобуса ще не було!? - "Люб'язні" обернулися до мене і витріщилися, ретельно почали мене розглядати. - А чого це ви так дивитеся? Приїжджий я, розкладу не знаю. - О, рухаються. - Ей! Ви чого? У мене гроші тільки на проїзд! Присягаюся вашим здоров'ям.

Після того, як вони почали рухатися, я почав відходити назад. Рухалися вони дуже повільно, тож вирішив перевірити, чи будуть вони бігти, якщо я буду знаходитися на відстані. Пройшовши спиною вперед пару хвилин, зрозумів, що бігти вони починають в безпосередній близькості від своєї жертви, а тому можна стріляти. Відстань наша з ними збільшилася на десяток метрів, ну дуже вони повільні, а я не герой американського фільму жахів, що падає на рівному місці і повзе на дупі намагаючись врятуватися. Будучи напоготові, тримаючи натягнутою тятиву, зробив перший пробний. Стріляв в торсі навіть попав, правда в руку, але вона ж поруч з торсом, отже підходить. Відкоригувавши окомір і націливши на голову відпустив стрілу. Добре ввійшла, точно в ніс, от тільки мозок, мабуть, не зачепила. "Буратіно" з другом наближалися. Цього разу взяв трохи вище і промахнувся. Та що ж таке, вони підійшли вже ближче, от чому хороша думка приходить вже після, все ж чітко зрозуміло, а коли треба, то ні. З цими думками я відступив на метрів десять. Попав в око, аж сам здивувався і цього разу, мозок, чи що там у них, вмерло, а тіло впало на землю. Друг, того їжачка зупинився і почав дивитися, то на мене, то на свого родича, в якусь хвилину, він просто опустився на коліна і почав того їсти. Я трохи був у шоці від такого нахабства. Я тут стою, такий собі делікатес зомбі-кухні, а цей неандерталець зайнявся падаллю.

- Ти знущаєшся? - Поставив питання, що мене цікавило, як я й передбачав, питання залишилося без відповіді. - Ей, я до тебе звертаюся! - Отрок звернув на мене увагу. - Ого, глухий почув. - Так-так, я тебе маю на увазі. Я тут стою, чекаю доки ти почнеш свій невідворотній напад, котрий я, можливо не переживу, а ти вирішив по дорозі перекусити! - Отрок перевів погляд від мене на труп і продовжив жувати. - Та зовсім вже розлінилися, управи на вас немає!

Закінчивши обурюватися на цей, без п'яти секунд труп, вистрілив йому у потилицю і одразу відчув приємну хвилю струму. Розпилявши трупи на запчастини вирушив далі. Пройшовши біля години, якщо в кілометрах, це приблизно до п’яти кілометрів, почала траплятися воєнна техніка до якої я вирішив не наближатися. Усі бойові машини і машини підтримки були покриті мохом, але сам мох був неприродньо кислотно зелений колір. Так, як підходити ближче ніякого бажання я не мав, то кинув в нього камінчик, як і очікувалося нічного не відбулося, але за однієї тільки думки наблизитися по мені починали бігати сироти. То нехай, от вже й ліс видно, піду краще туди. Ліс, як ліс, нічого нового. Купа дерев і трава, але почував я себе тут трохи краще, тільки птахи не співали, це було трохи незвично для лісу й муха не забринить*. Відчуття, ніби ліс зачаївся і слухняно чекає на свою жертву. Небезпеки я не бачив, але пильність не втрачав. Відкрита і лісиста місцевість, це Вам не іграшки. Думаю, тут повинні бути дикі тварини, а в моєму випадку, ще й жуки і хто його знає, що ще тут може жити. Вже ближче до вечора почувся чийсь гавкіт. Ось тут я напружився. Дика собака – тварина зграї, а зграя показник змінний, може п'ять, а може двадцять п'ять, ситуація. Стягнув рушницю, почав крутити механізм заряджаючи його, три постріли небагато, та хоч щось. Переозброївшись пішов далі. Собачий гавкіт чувся вже частіше та ближче. Багатоголосся не чулося, рідкі завивання та гавкіт. Коли стемніло, на мене вискочили дві собаки? Тут так одразу й не визначишся, але шаблезубих собак, наче не існує, а ще точно не буває собак з шматками білого моху замість шерсті, не всюди, правда, але все ж таки. Ідентифікація повідомила, що це, «Прокажена собака» другого і третього рівнів. Кхм, ціни немає цій інформації, ну тепер то я точно їх позбудуся. Вирішив заспокоїти ту, котра з найвищим рівнем, вона повинна бути з більшим досвідом. Націлився і швидко вистрілив два рази, у цьому випадку вирішив не економити, життя важливіше. Від першої ж голки, псина сконала і другий снаряд втрапив у мертве тіло. Швидко перевівши приціл на другу не вагаючись зробив постріл і відпускаючи гвинтівку, що в результаті повисла на плечі, націлився з лука натягуючи тятиву. Як результат другий шибздик валявся з простріленим хребтом і нікуди вже не поспішав. Розправившись з тваринами сів там, де стояв. Якось втомився, напруження взяло гору і я вирішив знову стати ворогом грінпісу. Озброївшись мачете відтяв всі виступаючі запчастини, а заодно зрізав і ділянки з білим мохом. Після того всього, взявся руками знімати шкуру. Посадив пса на дупу, ухватився за шкуру в місці, де була голова і почав давити зверху вниз, іноді підрізаючи в місцях, де шкура не хотіла відділятися. Закінчивши постало питання, що далі? Для сушки засобів немає, хоч це не найголовніша проблема, а от ніч, яка змінила день – це справжня проблема. Шкуру вирішив покласти в термо-пакет до хітину. Ну а перечікувати ніч, за відсутності інших варіантів, вирішив вилізши на дерево. Закріпившись на гілці прив'язав себе, щоб не звалитися. Висота невелика усього три-чотири метри, та все ж нічого приємного в тому немає. Провів свій, останнім часом, постійний ритуал перед сном, відкрив статус: