Розділ 36

   Велетенський сталекрил розрізав своїм могутнім сріблястим оперенням світанкове небо над Кодгардом. Хоча ці дивовижні птахи водяться в основному на території Королівства, зараз жоден житель столиці Імперії не звертав на нього ніякої уваги. Ще б пак, адже внизу відбувалися події куди важливіші. Народ щойно повстав проти свого правителя. Той, в свою чергу, закутався в кокон з темної енергії. І тепер всі напружено чекали, що ж з нього вирветься.

   Лорін спостерігала за всім цим з висоти пташиного польоту. Тільки найвправніші ліри могли приручити сталекрила. І кому ж, як не Королеві, з цим справитись? Ще в дитинстві вона піднялась на найвищу вершину Авінанду – гору Айріг. Знайшла там яйце, провела над ним ритуал, й птах, що вилупився, визнав її своєю володаркою. З тих пір вони міцно зв’язалися між собою й були разом на протязі всього життя.

   Птах тримався осторонь, не пролітаючи безпосередньо над Кодгардом. Він оминав межі міста з півночі на захід, а потім – на південь, до верхівки гори Руней. Саме там Лорін повинна зустрітися з Тіпуном Кронлі, дотримуючись його хитрого плану. Імператор зв’язався з нею кілька годин тому з повідомленням, що час настав. Темний узурпатор і його революція сьогодні повинні зазнати нищівної поразки. Його ж люди пішли на змову з тим, кого так ненавиділи раніше. Схоже, новий правитель добряче розчарував свій же народ. А Тіпун тільки радий цим скористатися. Дивовижно, що він задовго до цього передбачив такий розвиток подій.

   Лорін привела з собою еліту лірійського війська – чародійок зі Скелями – велетнями з гірської породи. Справжнісінькі монстри, оживлені стихійною магію двадцяти лір, котрі весь час після цього ще й додатково підживлюють їх енергією. Грізне втілення могутності природньої магії древнього народу. Скелі, чародійки та пейрі оточили столицю з півночі, Піднесені Тіпуна – з півдня, а в центрі уже розпочалася битва Темного з його ж підданими. Все повинно вийти, один маг не зможе боротися з усіма. Скоро світ повернеться до свого звичного порядку.

   Сталекрил підлетів до верхівки гори Руней, де вже чекав Тіпун Кронлі, розглядаючи потенційне поле бою. Гігантський птах зупинився, впинаючись могутніми пазурами в кам’яну породу. Після цього він зігнув лапи, присівши, щоб його хазяйка могла комфортно злізти. Як тільки вона опинилася на твердій поверхні, сталекрил знову здійнявся в повітря, нарізаючи кола вгорі над усіма.

 - Вітаю, велика Королево лір. Ти саме вчасно, - промовив Тіпун.

 - Й тобі привіт, Імператоре у вигнанні. Сподіваюся, твій план спрацює. Ато щось не схоже, щоб Темний хотів здатися.

 - Я й не сподівався, що від відступить. Навпаки, нам потрібно покінчити з ним раз і назавжди. Скоро розпочнеться велика битва, запевняю. Найважливіша у нашому житті! Твої війська готові?

 - Так, чекають наказу. Ти впевнений, що ми переможемо?

 - Цілком. Він залишився один, хіба тільки зі своїми волосатими звірками. А цього аж ніяк не достатньо! Тим більше його час пройшов, і Темрява змінилася Світлом. Тож черпати енергію звідусюди не вийде. Все буде добре, я впевнений.

 - А як же Шавій, про це ти подумав?

 - Я про нього й кажу, - усміхнувся Кронлі. – У пацана шансів геть не було, навіть проти половини моїх вищих! Звісно, він покличе на допомогу тисячолітнього попередника. А я на це й розраховував. Сьогодні пророцтво про Темного Імператора буде зруйновано! Назавжди!

   Тіпун був дуже самовпевненим. Нажаль, а може, й на щастя, Лорін цього не розділяла. Вона, як і повстанці знизу, напружено чекала, коли темний кокон прорветься, й на волю вирветься щось непередбачуване. Монстр, що тисячі років чекав саме цього дня. Миті, коли у нього з’явиться шанс на помсту. Чи зможуть вони йому протистояти? Чи на тій стороні зараз опинилися ліри? І чи не прийдеться всім жителям Королівства розплачуватися за рішення, прийняте Лорін під тиском Тіпуна Кронлі й народу Великого Поля.

   Роздуми миттю обірвались. Раптом повітря навколо змінилось, стало тяжким і гнітючим. Щось відбувається, кругом відчувається нова, могутня енергія. Почалося! Кокон тріснув, перетворившись на велетенські чорні крила. Ті самі, з давніх легенд. З страшилок, котрі Лорін, як і Тіпун, чули з раннього дитинства. Саме про цю мить розповідали батьки, навчаючи, як не допустити здійснення страшного пророцтва. А вони допустили, і монстр пробудився.

   Здавалося, посеред центрального парку Кодгарду стояв той самий юний парубок, що мав нахабство оголосити себе Імператором. Та насправді то був вже не він. Темний тисячолітній правитель сміявся. В нього летіли кулі з сотень магобійних рушниць, десятки енергетичних згустків, та монстрові було байдуже. Він насолоджувався свободою, смакуючи цю мить. А потім змахнув крилами, й зник.

   Через секунду небо затягнуло густими сірими хмарами. Сонце пропало, наче його й не було. Світ навколо занурився в Темряву. Всюди все більше відчувалася гнітюча, тяжка енергія. Лорін аж здригнулася, коли прямо в повітрі над Кодгардом, ні звідки, з’явився крилатий монстр. Він клацнув пальцями, й внизу звідусюди почали виринати камії, ареві та інші потвори. Діти Тьми, його вірне військо.

 - В атаку! Знищити його! – несамовито горлав Тіпун. – Лорін, отямся й роби уже щось! Віддай наказ чародійкам!

 - Так, звісно, - повернулась зі своєрідного трансу Королева. – Ліри, в атаку!

   Її голос магією передався лідерам чародійських загонів. Й уже через мить усі чотири Скелі пішли в наступ. Істоти жбурляли могутні згустки енергії, створені комбінованими закляттями двадцяти найвправніших лір. Та Темному монстрові було байдуже. Він зникав, й знову з’являвся в іншому місці. Кружляв над Кодгардом, сміючись й час від часу кидаючи темні згустки в метушливий народ внизу.