Розділ 35

   Яр стояв на знайомій стежині, посеред Темного світу Теї. Нічого тут вже не викликало у нього тих тривожних емоцій, як вперше, на Острові. Це місце уже давно прийняло його. Яр же нарешті змирився з тим, що цього разу прийдеться тут затриматись. Та не назавжди. Ні! Тея була права, сказавши, що лише після перемоги над духом в перстні він зможе рухатись далі і стати тим, ким повинен. Десь глибоко всередині він ще тоді, під час їхньої розмови, зрозумів, що це невідворотно. І він прийняв це, та аж ніяк не здався на милість долі.

   Десь вдалині миготів самотній вогник. Такий собі вказівник, залишений Бетті для нього. Шлях до темної клітки, що вже зачекалася свого нового в’язня. Яр впевнено рушив уперед. Він бачив, як всі жителі Темного світу причаїлися і стежать за ним. Він буквально відчував на собі їхні погляди. Діти Теї знали, що ось-ось прийде їхній час. Час, коли Шавій нарешті почне втілювати в життя клятву, дану три тисячі років тому їхній матері. Час, коли темні істоти зможуть сповна відплатити жителям Авінанду за першу зраду Світла.

   Вони чекали і стежили. А Яр йшов далі, уперед. З кожним кроком все більше хотілося від усього відмовитись, бігти назад. Повернутися в обійми Бетті, погодившись на її пропозицію втечі. Звісно, перспектива залишитись заручником темного світу на невизначений термін не сильно приваблювала. Та насправді він знав, що шляху назад вже немає. Він той, хто є. А отже прийме свою участь, і стане тільки сильнішим.

   Ось вони – безмежні металеві ворота. Без кінця і краю. Без жодного замка на них. Та й без функції відчинятись зсередини. Тільки ззовні, в обмін на нового в’язня. В обмін на нього. Густий сірий туман уже клубочився всередині. Шавій був на місці, готовий нарешті вийти на волю.

 - Вітаю, мій темний попереднику, - вимовив Яр.

   Туман миттю сформувався в знайому хмару у вигляді аморфної людини з диму.

 - Вітаю, спадкоємцю, - прозвучав голос тисячолітнього темного мага. – І ось ми знову зустрілись.

 - Так, можеш радіти. Твоє пророцтво збулося, і скоро весь Авінанд отримає свого монстра. У мене є лише кілька умов.

 - Хм, уважно слухаю.

 - Так просто? Ні насміхань, ні заперечень? Без демонстрації власної правоти?

 - Я спостерігав за тобою увесь цей час. І, мушу визнати, я помилявся. Тобі вдалося мене здивувати. Насмілюсь стверджувати, навіть зрозуміти мене. Тож ти тут не від безвиході, чи не так? Ти міг зараз боротися з ними усіма, і навіть перемогти. Та все ж ми тут, а отже попереду – наша дуель. Всередині, у тінях, на межі світів. Тому, так. Я готовий вислухати умови, за яких наше протистояння таки відбудеться.

 - Що ж, я приємно здивований. Після нашого знайомства не подумав би навіть, що ми можемо отак розмовляти. Знаєш, я й справді тебе зрозумів. Чесно. За інших умов ми навіть могли б затоваришувати. Та в тому світі є місце лише для одного.

 - Так, на жаль. Впевнений, ти думаєш, що зможеш мене подолати й вирватися звідси. Я також про це думав, коли ти з’явився на світ. Та от тільки нічого не вийшло. А я ж могутніший, тисячі років самовдосконалення за плечами! Тож знай: ця зустріч може стати нашою останньою. Просто маленьке попередження. Чесність, пам’ятаєш?

 - Аякже. Важлива якість достойного правителя. Та я готовий.

 - Чудово. То, що за умови?

 - Бетті. Точніше, всі пейрі. Ти звільниш їх від прокляття. Повністю! Як й від присяги перед лірами. Бетті повинна стати їхньою королевою. Ти за цим прослідкуєш. Потім даруєш їм землі: південне Королівство, обіцяне Лієн ще тоді, три тисячоліття тому,  та північну прикордонну смугу Імперії, що я захопив під час першого нападу. Там народ пейрі отримає повну автономію та незалежність від будь-кого, включно з тобою. Бетті займеться відродженням вогняної нації. Ти ж простежиш, щоб у неї все вийшло.

 - Ого! Вона ж тебе зрадила! І зараз ось воно останнє бажання: подбати про ту, хто так й не змогла зрозуміти тебе?

 - Вона розуміє мене більше за будь-кого. В ситуації, що склалася є й моя провина. Я не повинен був так віддалятися, замикатися у собі. Слова Теї налякали мене, і я геть втратив голову. В результаті ж Бетті просто хотіла як краще.

 - Як краще для кого? Вже ж не для вашого кохання, - іронічно пирхнув голос Шавія.

 - Краще для всіх. Вона думала про кожного учасника нашого маленького повстання. І саме тому заслуговує вести свій народ новим, її, шляхом. Та й, зрештою, я обіцяв їй звільнити пейрі. І тому зроблю це. Чесність, пам’ятаєш?

 - Пам’ятаю. Та все ж не розумію.

 - Я ж егоїст, ти сам казав. А тому це потрібно, перш за все, саме мені. Якщо з нею трапиться зле – почуватимусь паршиво я. Тому не важливо, що хто зробив. Для мене мають значення мої почуття. І я зроблю все, щоб вона у твоєму новому світі була в максимальній безпеці. То як, виконаєш?

   На мить в Темному царстві запанувала тиша. Яр знав, що Шавій зараз аналізує поставлені перед ним умови. Він їх виконає, повинен. Свобода бля пейрі – невелика ціна для власного звільнення.

 - Від свого прокляття звільнити зможу, а от інше залежить від лір. Та й невідомо, як сама пейрі розпорядиться свободою? Чи не піде вона проти мене, відчувши недоторканість і вседозволеність? Що тоді?

 - Тільки не починай! Пейрі не зможуть тягатися з тобою. В разі чого ти їх легко утихомириш. Не зашкодивши, звісно ж. Хочеш, передай їй, що я просив не заважати тобі. Просив, щоб вона просто займалася власним народом і чекала мого повернення. Вона не буде жертвувати пейрі заради участі у безнадійній війні з Темним Імператором. Та що я розпинаюся? Ми обоє знаємо, що ти це все легко можеш виконати!