Розділ 33

   Перші промені сонця ледь-ледь пробиваються з-за горизонту, та в столиці Імперії уже давно ніхто не спав. Кодгард був охоплений метушнею та підготовкою до важливих подій – церемонії коронації нового Імператора та його весілля. Вечірнє оголошення темного правителя стало справжньою несподіванкою як для нових підданих, так і для його ж повстанців. І хоч сам Яр Вінстер не вимагав чогось надзвичайного та грандіозного, зважаючи на короткі строки, жоден мешканець Кодгарду не хотів його засмучувати. Тим паче, люди не до кінця розуміли, чого чекати від замкнутого та малослівного парубка, що змусив Тіпуна Кронлі поспіхом покинути власний Замок.

   Приготування йшли повним ходом. Промову Яра Вінстера транслювали на всі екрани Імперії. Одразу після неї, посеред ночі, на головну лінію зв’язку Кодгарду почали надходити десятки дзвінків та повідомлень. Всі вони були від представників міст, покинутих Тіпуном та його військовими. Загалом, окрім захопленої Північної частини Імперії, новому правителю присягнули Східні та частина Західних регіонів. Загалом, це було очевидним, зважаючи на те, що на решті територій розміщувалися найбагатші та найбільш захищені міста для магів та воєнної еліти Кронлі. Не треба бути оракулом, щоб передбачити, що саме там зайняв оборону колишній правитель.

   Збоку від головної площі, де нещодавно жителі столиці принесли клятви новому Імператору, розкинувся центральний парк. Його доглядом постійно займалися спеціально навчені люди з магами землі на чолі. Тут розмістилися алеї з різноманітних декоративних дерев, висічені в камені статуї попередніх Імператорів, фонтани, де за допомогою магії вода переливається всіма кольорами веселки. Загалом, виглядало усе наче маленький чарівний острівець посеред великого мегаполісу.

   Бетті сиділа на одній з сотень зручних лавочок. Дивилася, як навколо клопочуться люди, прикрашаючи й без того чарівне місце. Саме тут з заходом сонця вона повинна буде дати чи не найважливішу в своєму житті клятву. Ще кілька місяців тому, там, на Острові, пейрі була б безмежно рада такій події. Та зараз її думки були сповнені сумнівів. Він змінився. Скільки себе не переконуй, та останнім часом спілкуватись приходилось не з Яром. Не з тим, кого вона покохала. Не з хлопцем, змушеним боротися за виживання. Поряд з нею, без сумніву, був правитель, спраглий до влади.

   Та що ж це означало для неї та й решти, хто в нього повірив? Що буде далі? Чи заспокоїться Яр, коли голова Тіпуна злетить з плечей і порине в Пітьму? Чи, можливо, ним вже давно керує інша сила? Та, що являлась у його сни. Та, що багато віків чекала слушної миті для того, щоб впустити у цей світ монстрів. Бетті була в собі. Ні, не весілля її непокоїло, а геть інше. Чи став її наречений тим, від кого так намагався сам вберегти Авінанд на початку свого повстання?

 - Не проти, якщо я приєднаюся? – раптом прозвучав голос Бернарда.

   Бетті аж здригнулась. Вона настільки занурилась у власні роздуми, що й не помітила, як підійшов колишній очільник Ордену.

 - Звісно. Вибач, задумалась.

 - Нічого, я розумію. Як ніч пройшла?

 - Хочеш дізнатися, чи ми помирились з Його Величністю? Ні, ми не спілкувались. Ніч пройшла в цілковитій тиші. Хоч в цьому він завжди знався: коли не варто нав’язуватись і з’ясовувати стосунки.

 - Я так розумію, весілля все ж відбудеться?

 - Так, за це не переймайся.

 - Сподіваюсь, ти розумієш, що завжди була мені рідною? Що на мене можна покластись, і викласти все, що непокоїть?

   Голос Бернарда звучав м’яко, й справді по-батьківському. Бетті витримала паузу. Цієї ночі вона майже не спала, і насправді зараз дуже кортіло виплеснути на когось всі ті емоції, що нестерпно вирували в ній з моменту нічного прокляття в містечку Кіф.

 - Я вже не знаю, Бернарде, що правильно, а що – ні. Взагалі, на думку приходить лиш те, що від нас вже нічого не залежить. Залишається тільки сподіватися, що він зможе після усіх цих подій стати достойним правителем.

 - Ти все ще кохаєш його?

 - Не знаю, - Бетті затнулась. – Не впевнена, що той, кого я кохала, досі живий. Мені хочеться вірити, що все це через тягар відповідальності, через війну та й ще через сотню причин. Та я вже не бачу в Імператорові мого Яра. Його ніби замінили злим і жорстоким двійником.

   Голос дрижав. В очах з’явилися сльози. Бернард мовчки, по-батьківськи, обійняв пейрі. Нарешті вона побачила в комусь рідну людину. Тільки тепер, уривчасто схлипуючи, вона розуміла, як їй цього бракувало.

 - Усе гаразд, донько. Все буде добре. Та зараз ти повинна бути сильною. Заради всіх нас.

   Люди навколо не звертали на них жодної уваги. Всі були зайняті власними справами. Їх більше хвилювало, як вдіяти з концепцією парку. Адже невідомо, як сприйме новий Імператор статуї представників династії Кронлі. Тож відволікатися було ніколи, навіть якщо там, на дальній лавці, плаче майбутня Імператриця.

   Раптом звідусіль пролунало оголошення: «Шановні мешканці столиці! До коронації Яра Вінстера залишилася година. Прохання всім зібратися на головній площі, або ж біля найближчих великих екранів, щоб стати свідками цієї великої події!» Бетті миттєво заспокоїлась, витираючи сльози.

 - Спасибі, Бернарде. Все гаразд. Я готова виконати свій обов’язок.

 - Я пишаюсь тобою, люба. Ходімо до Замку. Станемо свідками «великої події».