Розділ 31

   Потужний, нестримний гуркіт заповнив собою вузьку порожню вулицю одного з імперських міст. «Еллі» стрімко пронеслася і рушила далі, уперед. Та приглушений ниючий звук наче завис у повітрі ще на кілька хвилин. Бетті давно знала, що під нею не просто груда зачарованого металу. Її байк був з душею й характером. І зараз «Еллі» немов розуміла усе, що відчуває її червоноволоса вершниця.

   Вітер бив у скроні. Бетті мчала на максимальній швидкості, уже на автоматі оминаючи усі перешкоди. Вона не знала, де точно знаходиться, й куди саме її занесло. Пейрі просто летіла вперед безлюдним містом, подалі від нічного жаху. Вона хотіла ні про що не думати, нічого не аналізувати. Просто мчати, вслухаючись в вітер. Часом у неї це навіть виходило. Та згодом тривожні думки повертались, й емоції шаленою лавиною накривали пейрі з головою.

   «Еллі» минула вивіску «Ви покидаєте Кенст. Щасливої дороги!» Кілька хвилин, і з’явився новий вказівник «Ласкаво просимо до Енністоун». Місто було значно більшим за попередні, що вона проїхала. Однак, навколо також не було жодної душі. Та Бетті не звертала на це увагу, вона була у собі, у власних турботах та роздумах. Нарешті, проїхавши Тьма знає скільки кілометрів, вона змогла трохи заспокоїтись. Вперше їй вдалося відкинути емоції й заперечення. Вона нарешті спробувала поглянути проблемам в їхнє страхітливе обличчя.

   «Що з ним трапилось? Він змінився, причому жахаюче сильно! Це почалося ще раніше. Та коли? Після знайомства з бісами? Вбивства Пітті? Чи, можливо, після тих видінь уві сні?» Тривожні думки все кружляли в голові. Вона вже давно помітила, що її хлопець змінився, став замкнутим, відстороненим. Звісно, її це дуже хвилювало. Та що ж було вдіяти? Тільки оправдовувати все тягарем правління, відповідальності, що ліг на його плечі. Та цієї ночі то був перебір! Він не має права на такі прокляття! Не може чинити справжнісінький геноцид! Та ще й ця його промова. Це ж буквально прямим текстом погроза усім союзникам, включно з нею. Так кажуть тирани, диктатори! Він ж бо завжди запевняв, що не перетвориться на такого.

   Багатоповерхові будинки проносилися з обох боків від головної вулиці. «Еллі» виїхала в самісінький центр міста. Тільки тепер Бетті, нарешті, звернула увагу, що навколо немає жодної живої душі. Зупинилась, роззирнулася. «А це вже дуже дивно», - подумала вона. Надворі вечоріло, та до настання Темряви ще як мінімум години три. Та й з приходом Яра жодна нічна істота не з’являлася в навколишніх землях, не зважаючи на відсутність захисних бар’єрів. Хоча Бетті й вперше знаходилась в Енністоуні, швидко зметикувала, що до Ков звідси не так вже й далеко. Де ж тоді всі? Злякалися перемоги повстанців над імператорськими Піднесеними й вирішили кинути місто? Та ні, не змогли б. Тут же їхні домівки, сім’ї.

   Раптом до неї дійшло. Бетті поглянула вгору, на вікна однієї з багатоповерхівок. Почала дуже пильно вдивлятися, і не дарма. Ось воно. Кілька переляканих, обережних поглядів визирали з-за шпаринок в жалюзі. Без сумнівів, їхня увага була прикована саме до неї. «А, гори воно все. Мені стало цікаво». Пейрі попрямувала до входу в будівлю. Вхідні двері були зачакловані звичайною побутовою магією, щоб тільки мешканці будинку могли вільно увійти. Решті ж потрібен дозвіл одного з них. Та для розгніваної доньки вогню це були справжні дрібниці. Простеньке закляття, й масивна перепона буквально розплавилась за лічені секунди. Бетті пройшла всередину, зупинившись біля дверей першої ж квартири.

 - Агов, мені відчинять чи я сама увійду?

   Кілька секунд, і двері зі скрипом прочинилися. На порозі стояла перелякана жінка років сорока. Позаду, з кімнати, обережно виглядала дівчинка-підліток.

 - Благаю, облиште нас, - почала нервово тарабанити хазяйка квартири. – Ми не маємо жодного відношення до вашої війни. Ми не завдаватимемо проблем вашому правителю, обіцяю.

 - Тихо, заспокойся. З чого ти вирішила, що ми хочемо вам зашкодити?

 - Ми чули про те, що коїться в захоплених містах. Що ви вирізали все мирне населення. Та й це нічне побоїще, де Темний викосив своїх же сізі. Імператор казав…ой, звісно, не Імператор, а Тіпун Кронлі…Справжній Імператор ж веде вас, звісно ж…

   Жінка затиналася, добирала слова. Зрозуміло було, що вона страшенно налякана й переживає за доньку. Боїться зараз сказати лишнього. Схоже, Тіпун провів гарну інформаційну обробку місцевого населення.

 - Значить так, зараз уважно слухайте та передайте всім іншим: більшість того, що вам розповідали про нас – суцільна маячня. Імператор Яр Вінстер не чинив шкоди мирному населенню захоплених ним міст. Сізі були покарані за зраду. Вони перейшли на бік Тіпуна й тим самим порушили клятву вірності. Скоро повстанці прийдуть сюди, та вам нічого боятися. Не робіть дурниць, не організовуйте заворушень, і я обіцяю: все буде гаразд з вами і вашими сім’ями. Даю слово Імператриці.

 - Дякую. Щиро дякую. Ми не будемо робити нічого дурного. Я розповім усім. Я вірю вашим словам, правителько, - мовила жінка, покірно схиливши голову.

   Звісно, Бетті розуміла, що в неї, як і в її сусідів, немає іншого виходу, як довіритись їй. Схоже, Кронлі відвів війська після нічної поразки. Мабуть, готується захищати столицю, усвідомивши, наскільки усе серйозно. На цих людей йому вже точно начхати. Вони ніколи не були важливими для Імперії, тож байдуже, що з ними буде далі. В разі чого можна буде потім ставити їх в приклад для інших, видавати черговими жертвами темного узурпатора.

   Бетті вийшла на вулицю, вдихнула вечірнє повітря. А потім вмостилась на «Еллі» і впевнено рушила на північ. Як і всі пейрі, вона чудово орієнтувалась в місцевості. Тож, доклавши трішки зусиль, побудувала в голові чіткий маршрут. Вона заспокоїлась, поборола свій запальний характер і з тверезою головою мчала безлюдними вулицями. Виїхала за місто, просувалася вздовж траси далі на північ. Швидко, впевнено, уперед. Нарешті попереду замайорів вказівник «Ласкаво просимо до Оллсбей».