Розділ 28

 - Вітаю, сину мій. Я довго чекала на тебе, і ось ти прийшов, - промовила спокійним голосом Тея.

   Яр опустився, ступаючи на безкрайній міст. Він не розумів, як тут опинився, звідки прилетів, і де точно знаходиться. Щось всередині нього просто включилось, і ось хлопець постав перед нею: могутньою темною пані. Як діяти? Що говорити? Сотні тривожних думок витали у нього в голові, та варто було лише поглянути на жінку навпроти, як все це кудись неминуче зникало. Тея дивилася привітним, лагідним, материнським поглядом. У ньому не було загрози, лише спокій та тепло.

 - Це…це все відбувається насправді? – вимовив зрештою, затинаючись, Яр.

 - «Насправді» - дуже відносне поняття, - усміхнулася Тея у відповідь. – З одного боку, так, ти зараз на місці зародження всього, початку і кінця, лінії світів. З іншого ж, твоє фізичне тіло досі знаходиться в містечку Оллсбей. Та це аж ніяк не зменшує важливості того, що ти зараз переживаєш.

 - І що буде далі? Мені прийдеться заплатити за силу, що ти мені відкрила?

 - Хах! Ця сила – твоя по праву. Вона вибрала тебе, а ти її, й ніщо цього не змінить. Що буде далі? Ми просто поговоримо. У тебе ж точно є багато запитань. А у мене – відповіді на них. Тож все просто: я розповім усе, що зацікавить, і спробую пояснити твою роль у майбутніх подіях. Ти ж, в свою чергу, зробиш висновки. А потім повернешся назад, у свій світ, до своєї революції. І не важливо, які рішення ти приймеш, я ні до чого не змушую. Тож, гадаю, розпочнімо?

 - Ем…гаразд. Навіть не знаю, з чого почати? Крила. Вони тепер мої? Я зможу усе, що й Шавій?

 - Хах, а ви з ним дуже схожі. Він також про них запитав в першу чергу, хоч я і показувала вам обом перед цим видіння про основоположну подію для вашого виду: створення світу.

 - Ну, там все зрозуміло. Тебе зрадили, тож ти й вирішила поквитатися з братом.

   Яр аж сам здивувався власній хоробрості, чи то дурості. Він все ж зараз з вищою стихією розмовляє, а не з простою людиною. Однак, Тея ніяк не відреагувала на таку зухвалість, продовжуючи дарувати спокійний лагідний погляд.

 - Все так, та не зовсім. Розповім тобі повну історію про те, що ми створили, і як все працює. Цей світ – втілення божественної гармонії. Ми навіть не підозрювали до самого кінця, як все буде. Нас з братом з самого народження переповнювала жага: творити, давати життя. Це ніби якесь свербіння всередині душі. Наказ, якому неможливо не підкоритися.

 - Тобто, крім вас є ще хтось, хто віддав цей наказ?

 - Не знаю. Про це ми можемо тільки здогадуватись, як і більшість людей про наше існування. Ми ніколи не зустрічали інших подібних нам, чи й навіть могутніших, та є якесь стійке відчуття, наче не просто так ми виникли самі ні звідки. Ще й з цією жагою творити. Коротше, основне я тобі показала – сам священний ритуал. Темрява й Світло створили людей. Вогонь, демонструючи неабиякі здібності, дав світові могутніх пейрі. Інші ж його брати й сестри об’єдналися й так виникли ліри. Сама назва виду – це перші літери від імен його творців: Лана, Іва, Рій. Згодом, ти й сам зрештою бачив що сталося: я таємно змогла впустити в Авінанд бісів, а сама заховалася у власному світі, за яким пильно стежить брат зі своїми, та й моїми дітьми.

 - Та все ж, коли настає ніч, до нас проникають темні. Та й ти зараз тут, а не замкнена. І взагалі, невже Сол на протязі стількох тисячоліть не помітив бісів в Авінанді?

 - Звісно ж, помітив, та було пізно. Світ створено, правила закладено, і він далі розвивається самотужки. Залишилась тільки наша з ним війна, і мінімальні допустимі в зв’язку з цим корективи. Тож, я змогла розставити портали, через які в мій час доби діти з темного світу проникають в Авінанд. Він же, в свою чергу, навчив людей споруджувати захисні бар’єри та боротись зі мною. Ти сам бачив, брат хоче викорінити мене з нашого з ним світу. А це призведе тільки до загибелі всього. Чітка гармонія, пам’ятаєш?

   Яр мовчав і уважно слухав. Зараз на нього навантажили силу силенну інформації. Причому, важливої, недоступної нікому, ще й з уст творця світу. А темна пані продовжила:

 - Знаєш, а ось ще приклад того, що все тут існує за якимось чіткими й незбагненними навіть для мене законами. Ми створили цей світ, наповнивши його своєю енергією. Магією, якщо так зрозуміліше. Та згодом помітили щось дивовижне та неймовірне – варів. Раса воїнів, котру ми не створювали. Виникли вони на аномальній території, яку ви зараз називаєте Острів Свободи. Істоти, здатні поглинати магію, з’явилися на землях, де вона не діє. Гармонія, протидія? Де вони взялися, хто їх створив? Ні я, ні Сол, ні навіть наші діти не знають.

 - Стоп, а як же найлі? Та й інші нижчі?

 - Вони виникли потім, коли Лана, Іва та Рій зміцніли й почали експериментувати, намагаючись зрівнятися з вогняним братом. Нижчі раси – ось що з цього вийшло. Кожен народ перейняв максимально риси творця. Найтяжче далося все бідній Лані. З дитинства затюкана братом, вона створила найлі – карликів без магії. Насправді, це дивовижні істоти. Єдині, здатні боротися з тими ж варами. Та ніхто ніколи, аж до Шавія, всерйоз їх не сприймав, включно з їх бідною матір’ю. Тож вона створила жутів. І знову карлики, хоча б цього разу з магією. Звісно, не серйозною бойовою, як в інших, та все ж. Хоч тоді вже брат утихомирив дитину, так же можна й геть всі сили віддати, згорівши.

 - Тобто, померши? Ви також смертні?