Розділ 25

   Перші промені сонця щойно почали пробиватися, осяюючи Імператорський Замок – вічний монумент всіх правителів династії Кронлі. Розпочинався новий день, та всередині величної будівлі уже давно ніхто не спав. Цієї ночі тривожна звістка прокотилася Імперією: чутки, що кружляли навколо останні місяці виявилися правдою. З’явився новий претендент на престол, за яким пішла величезна об’єднана армія нижих.

   Тіпун Кронлі сидів на Троні Мудрості у Великій Залі. Приблизно годину тому його сон порушив вірний помічник Рус з єдиною звісткою: «Почалося!» Хлопець, котрий нещодавно зник з цього самого Замку з древнім перснем на пальці, котрого місяцями розшукували кращі імператорські мисливці, сам вийшов з Темряви на Світло, оголосивши початок своєї революції. Серед ночі до підніжжя Імператорського Пагорба почали прибувати люди, в основному солдати Імперії, котрі стали свідками нападу темного спадкоємця. І зараз Тіпун сидів і слухав розповіді до смерті переляканих підданих.

 - Імператоре, вони прибули на кораблях зі сторони Королівства, - розповідав начальник прикордонної імператорської бригади «Північ» Крег Доусен, котрому вдалося вижити і прибути до Кодгарду одним із перших. – В основному це були вітрильники, старого зразку. Всі чорні-чорні, ніби не з дерева, а зі смоли зроблені. Я пробував їх порахувати, та збився десь на тридцяти. Зупинилися біля порту Ков. Ми зразу ж зреагували, підняли всіх, почали обстріл. Тоді ж зрозуміли, що серед них є чимало хороших магів. Вони установлювали бар’єри, захищаючи своїх, поки ті остаточно не вийдуть на берег і займуть позицію. Їх посипала тьма! І кого тільки там не було – люди, сізі, векси, карлики, і ще якісь дивні патлаті істоти. Всі до зубів озброєні. Ми зрозуміли, що не впораємось, тож почали відступати, повідомляючи пости в окрузі про повстанців. А вони рушили прямо за нами, несучи знамена з намальованими там двома чорними крилами.

 - Як далеко вони зайшли, скільки міст захопили, й в якому зупинилися? – спокійним тоном запитав Тіпун, не показуючи жодних ознак паніки.

 - Темні пройшли вздовж північних кордонів. Зупинялися в кожному місті, і їхній лідер оголошував, підсилюючи звучання свого голосу чарами, що він – новий правитель, і не збирається кривдити нікого, хто присягне йому на вірність. Там серед мирного населення починалася паніка. Ніхто не розумів, що відбувається, й що кому робити. Одні почали тікати на автомобілях, як повітрям, так і сушею. Інші просто зачинилися в домівках. Ми ж по каналах зв’язку скликали всіх солдат, хтіли зібрати якомога більше людей, щоб дати відсіч. Темні ж не атакували, просуваючись далі, захищаючись лише своїми бар’єрами від випадкових пострілів з боку наших солдат. Згодом ми зрозуміли, що вони прямують до Оллсбей – невеликого міста прямо на кордоні з Королівством.

 - О, тут я навіть не здивувався. Захопив, значить, рідне місто. І що ж, ви хоч спробували напасти?

 - Звісно, Ваша Величносте. Ми змогли стягнути чотири імператорські бригади з навколишніх міст. Загалом – близько тисячі солдат, та два десятки магів. Зайняли позицію прямо на підході до Оллсбей. Думали, зможемо точним координованим вогнем пробити бар’єри й одразу знищити частину ворожої армії. Певною мірою, нам це вдалося. Ми побачили, як падають перші повстанці, почули їхні крики. І тоді почалося. В наш бік полетів згусток темної енергії, змітаючи все на своєму шляху, розплавлюючи бар’єри наших магів, тай самих магів. Пролунав підсилений голос з єдиною командою: «В атаку!» Одразу ж ми зрозуміли, що конкретно недооцінили суперника. А вони тільки того й добивалися, щоб ми зібрались в одному місці, стягнули всіх навколишніх бійців. Пролунали сотні пострілів, в повітрі літали магічні згустки. Ми спочатку ще пробували відбиватися, та потім вони відкрились в усій своїй демонічній красі. Двоє монстрів – їх темний лідер і його палаюча принцеса. Вони рішуче вийшли вперед, заступивши червоною і чорною хмарою власне військо. Всі наші постріли й магічні згустки просто розчинялися перед їхньою завісою. А вони усміхались, підступно шкірились, зиркаючи на нас своїми демонічними очима. Темний замахнувся, а потім закинув прямо в нас хвилю чорної енергії. Стрій миттю розпався, солдат охопила паніка. Відразу ж не змусив себе довго чекати й потік вогню. Крики заполонили навколишнє повітря. Я скомандував своїм людям відступати, розуміючи що шансів перемогти немає. Та вони й самі давно кинулись в біг, не чекаючи на це спеціального дозволу. Вибачте, якщо ми підвели Вас, правителю, та там було справжнісіньке пекло в найстрашнішому його розумінні. Ми просто не могли вдіяти більшого.

   Тіпун окинув поглядом усіх присутніх. Вони кивали головами, підтверджуючи слова свого командира. Тоді Імператор привітно всміхнувся, й промовив:

 - Ви й так зробили дуже багато. Ніхто й не підозрював, що загроза цього спадкоємця виявиться такою великою. Хороша робота, хлопці. Я розпоряджуся, щоб для вас підготували окремі кімнати в столиці, щоб ви змогли відпочити.

 - Ваша Величносте, дозвольте звернутися, - раптом промовив однин із присутніх солдат.

 - Звісно, говори.

 - Там, в Кеттсоні залишилася моя дружина. Та й в інших хлопців є сім’ї, і ми переживаємо, що з ними буде.

 - Я зроблю все можливе, щоб вони благополучно дісталися до Кодгарду. Та, ви ж самі розумієте, що ситуація вкрай нелегка. Ваші сім’ї знаходяться на окупованих територіях, тож може знадобитися певний час на їх звільнення. Та не хвилюйтеся, я подбаю про кожного вірного підданого своєї Імперії. А зараз, дайте мені все обдумати, й самі відпочиньте.

   Втомлені, занепокоєні чоловіки почали підводитися й покидати Велику Залу. Всіх тішила тільки єдина думка, що вони досі живі, а не розплавилися потужною магією, як сотні їхніх друзів цієї ночі.