Розділ 20

   Тиша. Навколо ні душі. Лише височенний золотий замок велично відблискує сонячними променями. Здається, він досягає до самих небес, зливаючись там верхівкою зі світлом. Його гострі шпилі переливаються різними кольорами, немов веселка вирішила зостатися та прикрасити собою це місце. Від замку ведуть сходинки з білого мармуру, спадаючи донизу трапецієподібною формою. Бруківкою з того ж каменю викладено площу, що бере свій початок зі стін будівлі і далі, по колу, простягається навсібіч, куди тільки можна осягнути зором. 

   Раптом перед сходинками, нізвідки, в повітрі виникла чорна діра овальної форми. Через секунду з неї вийшла струнка жінка з темною шкірою і чорним, мов смола, волоссям. Одягнена вона в такого ж кольору дорожній плащ. Слідом вийшли двоє дітей, на вигляд років десяти. Хлопчик мав світло-бліду, майже прозору шкіру, та видовжене обличчя овальної форми, на якому розмістилися крихітні оченята і рот. Дівчинку ж виділяли яскраво-блакитні очі, хвилясте розтріпане волосся кольору спокійного моря, а також перетинки між пальцями. 

   Жінка подивилася на замок, та тут же, зіщуривши очі, відвела голову донизу. 

 - Все гаразд, мамо? - звернувся до неї хлопчик.

 - Так, все добре. Просто занадто яскраво, та скоро звикну.

 - Тут гарно. Не так, як у нас, - зауважила дівчинка.

 - Колись я покажу вам ще красивіше місце, - усміхнулася жінка. - Ходімо, познайомлю вас з дядьком та кузенами.

   Темна пані почала підійматися сходинками, діти ж весело пострибали за нею. Не встигли вони підійти до дверей, як ті відчинилися, відкриваючи простору золоту залу, оздоблену сапфірами, рубінами та самоцвітами. В центрі її спіраллю доверху здіймався потік світла, з'єднуючи проходи на верхні поверхи.

 - Тітонька Тея, нарешті ви приїхали! - роздався ехом звідусіль дзвінкий дитячий голосок.

   До щойно прибулих гостей "світловим ліфтом" спустився хлопчик з яскраво-червоним волоссям і  такими ж очима. Він підбіг до жінки та міцно обійняв її за талію.

 - Я також рада тебе бачити, Пею. Де батько та Лана?

 - Та десь плетуться позаду.

   Через кілька секунд з потоку вийшов чоловік зі світло-золотистою шкірою й білим волоссям. За ним спустилася дівчинка. Її волосся було каштанового кольору, а на тілі виднілися виразні зелені жилки, що аж просочувалися крізь шкіру. 

 - Вітаю в нашому світі. Нарешті я познайомлюся зі своїми племінниками, - весело промовив чоловік.

 - Давно пора, Соле, - всміхнулася жінка. - Іва, Рій, знайомтеся - це дядечко Сол та ваші кузени Пей і Лана. Вони, поки що, наша єдина у всьому Всесвіті сім'я.

 - Дуже приємно познайомитись, - хором промовили діти.

 - Не терпиться подивитися, що ви вмієте, - раптом весело загомонів Пей.

 - Ой, ну ти, як завжди, нетерплячий. Ні секунди не можеш всидіти на місці, - усміхнулася Тея.

 - Тут нудно, Лані не подобаються мої ігри.

 - Просто ти не вмієш гратися так, щоб було весело не лише тобі, - відгаркнулася дівчинка з каштановим волоссям. - Вічно жбурляєшся своїми кулями.

 - Так ти захищайся! Маєш міцний панцир, колючки - користуйся на здоров'я.

   Після цього в руках Пея з'явився маленький вогняний згусток. Хлопець замахнувся і жбурнув ним прямо в сестру. Та миттєво зреагувала, витянувши руки вперед. З її долонь з'явилося щось на подобі кам'яного щита, котрий прийняв весь удар на себе. Та хлопець не вгамовувався, знову й знову кидаючи вогняні кульки. Раптом дівчинка з хвилястим волоссям махнула рукою, і Пея збив з ніг потужний потік води.

 - Хотів побачити, що ми вміємо? - весело проговорила Іва. - Що ж, давай гратися.

   В руках дівчини з'явилося кілька кульок синьої енергії, котрі наступної миті полетіли в невгамовного хлопчика. Однак, той не розгубився, й миттю створив перед собою вогняну стіну, котра поглинала все, що в неї влучало. 

 - Хах, а це вже весело, - відповів хлопець, підвівшись.

   Пей стояв, а очі його палали яскравим полум'ям. Руками хлопець почав виводити в повітрі химерні візерунки, навколо вирувала енергія. 

 - Може, зупинимо їх? - промовила Тея, котра уже давно стояла осторонь, біля брата, спостерігаючи за раптовим поєдинком.

 - Та ні, хай розважаються, - відповів Сол. -  Серйозної шкоди вони одне одному заподіяти не зможуть, а це хороше тренування здібностей. Та й цікаво ж, чим все скінчиться. 

 - Пей виглядає доволі сильним.

 - О, так. Я б навіть сказав, надто сильним. Вкрай вже замучив сестру. Може, хоть твої діти поставлять парубка на місце.

   Світлий чоловік та темна пані далі спостерігали за тим, що відбувається. Тим часом Пей пішов у наступ. Він став епіцентром своєї сили. Прямісінко з нього виникали яскраві вогняні промені, розлетівшись замком. Ціллю були всі, крім дорослих. Лана прикривалася своїм щитом, Іва утворила навколо себе водяний бар'єр, а Рій взагалі десь зник, ніби й не було його тут. 

 - Сестричка знає, довго її брила не протримається, - вигукував самовдоволений Пей. - Цікаво, на скільки вистачить твоєї бульбашки?