Розділ 12

   Яр розплющив очі. Над ним стояли Бернард, Бетті та Мор, очікуючи пробудження свого спасителя, як, зрештою, й решта жителів Острову. Стало зрозуміло, що жоден з них не знав точно, що слід робити далі. Зрештою, Бернард, як очільник Ордену, промовив:

 - Наш Імператоре, ми чекали три тисячі років, та не залишали надій на ваше повернення. Наш Орден повністю у вашому розпорядженні...

 - Бернарде, охолонь. Це все ще я. - не витримавши, перебив його Яр.

 - Як? Щось пішло не так? Ти не знайшов його? - миттю посипалися запитання керівника.

   В цю мить Бетті підбігла до спадкоємця і міцно його обійняла.

 - Що б там не було, я рада, що це ти. - тихо прошепотіла вона на вухо.

 - Та досить уже! - гаркнув Бернард. - У нас є важливіші справи. Що там сталося, де Шавій, хлопче?

 - Він виявився трішки, ем, недостойним правити Імперією, чи Авінандом вцілому. - промовив Яр, піднімаючись з темного виступу, де сидів весь цей час.

 - Що значить недостойним? Хто ж це вирішив?

   Було видно, що очільник Ордену не на жарт розізлився, і толком не розумів, що відбувається. Однак, Яр для себе все чітко побачив ще там, в Темному світі. 

 - Я так вирішив. - промовив спокійно хлопець. - Ми поспілкувалися, і зрозумілим стало одне - він не ваш спаситель. Йому байдуже на нижчих, а головною метою є лише власна помста і жага до влади.

 - О Світло, Темрява, та всі інші сили пророди! Це все, ми довірили долю світу якомусь егоїстичному хлопчиську. Скоро тут будуть імперські солдати, мисливці, і кінець тисячолітньому плану. Ти хоч розумієш, що ти накоїв? - не вгамовувався магістр, зовсім втративши контроль над своїми емоціями.

 - А чи знаєте ви, всі ви, що приготував ваш "спаситель" світові? - голосно проговорив Яр у відповідь, оглядаючи тепер кожного, хто стояв на Темній горі. - Знаєте про його угоду з Темрявою, і обов'язки перед нею? Ні? Цього не вчили у вашому Ордені?

   Мешканці Острову почали ніяково переглядатися між собою. В хлопцеві ніби щось змінилося після подорожі у той світ. Він уже не був жертвою, котра чекає свого часу виконати покладену на неї кимось місію. Перед ними стояла абсолютна інша людина, з владними нотками в голосі, котра явно має своє бачення даної ситуації. 

 - Тоді слухайте, я вам розповім. - продовжив Яр. - Шавій був не найлі, чи сізі, чи ще кимось. Народився він, як і більшість з нас, людиною. Як виявилося, тоді це були представники найжалюгіднішої раси. Не бажаючи коритись цьому, він заключив угоду з Темрявою, згідно з якою й отримав свої крила та силу. Та от за таке потрібно завжди платити, і він дав обіцянку, що її діти, всі ті, хто приходить в містечка, подібні моєму, уночі, знайдуть собі місце в нашому світі. Такого майбутнього ви хочете, бути м'ясом для камій, ареві, слитів та ще Тьма зна кого?

 - Він це тобі розповів? - уже спокійніше запитав Бернард.

 - Ні, знаєш, я сам це придумав. Бачиш но, виявляється, є в нього принцип - говорити завжди правду. Він впевнений, що я все одно до нього повернуся, щоб той не сказав.

 - Гаразд, якщо все так, то варіант це не найкращий. Та що ж робити далі? Чекати, коли Кронлі нас знайде, і просто здатися на милість Імператора? - промовив, нарешті, Мор.

   Увесь цей час ніхто не встрявав у їхню з Бернардом дискусію. Проте, у кожного в голові уже крутилися різні сценарії розвитку майбутнього. Кожен думав, що ж робити далі, як знайти вихід з цієї нової ситуації. 

 - Що ж, я стану вашим Імператором. - промовив Яр, та вийшло це не так впевнено, як йому б того хотілося.

   На кілька секунд на Темній горі запала повна тиша. Та потім зразу всі почали перешіптуватися один з одним. Яр і сам зрозумів, яким це було нахабством, отак просто взяти й заявити про те, що він тепер буде їхнім правителем. Однак, іншого виходу він не бачив. Тепер це було його покликанням, і єдиним способом вижити.

 - Оце ти, звісно, замахнувся. - промовив, зрештою, Бернард. - А чому б нам просто не відвезти тебе до Кодгарду, віддати Кронлі, і жити далі нормальним життям? 

 - Тільки спробуй, Бернарде. - сказала Бетті, котра увесь цей час уважно спостерігала, куди заведе їх дана ситуація, готуючись до цієї миті. 

 - О, ну звісно, я й не сумнівався в тобі. Спочатку "ой, що за ідіот цей спадкоємець", а зараз готова зрадити нас усіх, бо що, закохалась? Я тобі був батьком, а цей Орден - сім'єю, а ти отак готова це все знищити заради того, хто просто вирішив тут всіма правити?

 - Спокійно, іскорко, я все поясню. Ваш Орден чекав правителя, на якого вкаже темний перстень. Ось перстень, він вказав на мене. Подобається вам це чи ні, а в Імперії усі з вас, крім мене, загинуть. Я надто цінний для Шавія, він знову мене перемістить у безпечне місце, як тільки виникне якась загроза. З вами ж Тіпун церемонитися не буде. Зараз перед кожним тут стоїть вибір: піти за мною, намагаючись вижити і створити той світ, якого так хотіли ваші предки, чи йдіть геть з мого Острову і станьте зразковими громадянами Імперії Кронлі.