2 Міф другий: Дзеркало істини 2

Як обманути того, хто вміє читати думки? — я б не думав біля нього.

 — Я маю знати, що знаю і дізнатись, що не знаю. Водночас маю знати, що маю незнати, що ще не знаю, щоб не знали, що я знаю?.. Але як тоді мені дізнатися те, що мені потрібно?

Лукас намагався придумати спосіб дізнатися те, що йому потрібно, щоб Ішонг не дізнався. Він провів у Німому Архіві багато часу, можливо місяці — час тут втрачав сенс, розчиняючись у просторі. Лукас вивчав книги, які дозволяв йому торкнутися Ішонг, розшифровував письмена, що вигравіювалися на стінах, слухав слуг, які божеволіли на очах.

Вивчаючи усе підряд деяку інформацію вдалося знайти про інші світи, але відповіді на головне питання — як перемогти Тиранів — не було. Кожна книга, яку він відкривав, давала знання, але не силу. Кожен сувої, який він читав, залишав більше питань, ніж відповідей. Ішонг, здавалося, грав із ним, дозволяючи бачити лише те, що не загрожувало його владі.

Лукас стиснув кулаки, відчуваючи, як вони тремтять. Він давно здогадався, що Ішонг таким чином знущається, бачить кожен його сумнів, кожен страх.З цими думками Лукас відкрив ще одну книгу у марній спробі знайти спосіб перемогти. Відступу вже немає, він тепер мусить жити у Архіві, аж поки не знайде потрібне, або не помре від старості.

Книга доречі — була тонша за інші й виглядала не дуже привабливо. Здавалося, що вона — не стільки літературний скарб, скільки забутий використаний папір, який чомусь уникнув смітника, хоча його час давно минув. На першій сторінці було написано кривим шрифтом:

“Я залишив цю інформацію як єдиний спадок. Десь приблизно дев’ятнадцять років...”

“Це якийсь щоденник?” — подумав юнак, його брови насупилися від подиву. Деякі слуги казали, що у цьому місці, — у Німому Архіві, — інформацію можна було матеріалізувати. Спогади могли стати реальними. —"Ну, гаразд, прочитаю. Можливо тут є щось."

Він читав. Це виявилася якась казка, а неохайний напис бувлише на титульній сторінці.

"Дивно." — подумав Лукас. Хтось почав писати у книзі яка вже мала написаний об'єм і незакінчив. "Скоріше за все Він його покарав."

Зрештою юнак вирішив швидше пролистати, аж поки не зупинився, і його погляд зупинився на рядку, що змусив тіло завмерти:

 “Ішонг не Всевидящий! Я... я бачив, коли Всеосяжний не є таким! Його сліпу зону.”Той самий шрифт, але майже в кінці книги.

— Що? — спитав себе Лукас закрившии щоденник, потім — знову відкрив.

"Мої руки тремтять, коли я пишу ці слова, але я мушу. Якщо не запишу, це зникне, як і я.Всеосяжний знав усе — і саме тому зневажав усе. Особливо він зневажав віру, легенди, сни — усе, що не можна було виміряти чи перевірити. Для нього це було сміттям, порожніми вигадками смертних, що не варті його погляду. Я бачив, як він розриває сувої, що розповідають про любов чи надію, як його очі, схожі на безодні, минають сторінки, де описані сни. Він називає їх ілюзіями, слабкістю.

Якщо ти читаєш це, незнайомцю, знай: твоя віра — це твій шанс. Бог бачить твої думки, але не може осягнути твого серця. Піди в тінь. І нехай твоя душа стане ключем, що допоможе втекти звітси."

Він сидів у темному куті Архіву, притулившись до холодної стіни, де ланцюги звисали, утворюючи своєрідну завісу. Його пальці міцно стискали щоденник, який він знайшов раніше, а очі бігали по сторінках, шукаючи підтвердження своїм думкам.

"Може, в цьому і був ключ? Не в тому, щоб сховати думки, а в тому, щоб використати те, що Тиран не може осягнути."

Це могло бути брехнею. Підтвердження слабкості трималась лише на цій книзі — єдиному екземплярі, що потрапив до рук. Серед тисяч томів, які можна було бачити, і сотень, що були прочитані, лише вона одна розповідала про «казку».

Жодних згадок про віру. Лукас шукав — і не знайшов.

"Питати не варіант."

Лукас закрив книгу, заплющив очі й глибоко вдихнув. "Ти можеш це зробити, — прошепотів він сам собі. — Ти мусиш". План, який визрівав у його голові, був хитким, як місток над прірвою, але іншого шляху можливо не було. Ішонг ненавидів те, що не міг пояснити — віру, надію, переконання. І саме це Лукас мав обернути проти нього. Але як? Матеріалізувати зброю, що уособлює віру, — це точно вимагатиме часу, думок, зусиль. А Ішонг міг вихопити ці думки з його розуму, як яструб вихоплює здобич. Лукас мав стати невидимим. Не тільки тілом, але й розумом.

"Якщо Ішонг ігнорує віру у щось, то я можу використати їх як укриття і зброю. Але як зробити так, щоб зброя стала реальною непомітно?"

Він знав, що Архів — це не просто місце зберігання знань. Тінь-слуга казала: "Архів матеріалізує інформацію". Оскільки це правда, то, можливо, Архів здатен втілити не лише знання, а й щось створене з відчуттів — щось, що ґрунтується на вірі, а не на логіці. Але для цього Лукас мав навчитися контролювати свої думки, щоб у потрібний момент викликати образ зброї, яка могла б похитнути владу Ішонга.

“Мені потрібно створити план. Пора діяти.”

Мозок працював на всі сто. Вперше у Архіві орган розуму юнака не збирав інформацію, а вже думав як її використати.

"Добре, думай. Як сховати думки? Як зробити так, щоб вони не вирвалися назовні біля нього? Як їх... забути? Забути... Десь я про це... Точно!" — і різко підвівся. У голові вже вимальовувався план — дуже ризикований, але багатообіцяючий.

"Даба мені раз сказав, що коли йому було важко згадувати той день, він намагався думати про інше. Якщо так подумати, то він зі всіх виживших у горі був найпозитивнішим."

Якщо думка небажана для тебе — виштовхни її. Заміни іншою. Наповни розум непотрібним. Думай, не думай — свідомо пригнічуй свої спогади.

"Гаразд. Варто спробувати."

Лукас спробував це. Кожного разу, коли в голові з’являлася думка про план, він уявляв собі бурхливе море про яке читав — хвилі, що гримлять, солоний вітер, що рве горизонт. Хоч покищо виходить не дуже, але у майбутньому це буде ментальний щит. Ішонг, якщо зазирне в його розум, побачить лише хаос, або спокій, а не чіткі наміри. Але цього буде замало. Щоб сплести зброю, Лукасу потрібен був простір, де його думки були б у безпеці. І він знайшов його — сни.