Контур двох штабів.

Розділ 8

Родовий зв'язок крізь століття

 Історія нашого Роду ніколи не була простою послідовністю дат — це завжди було вище інженерне проектування реальності, де випадковості виключалися самі собою. Тільки тепер, розкладаючи минуле на сухі й чіткі креслення, я починаю бачити, як закривався наш автономний контур у Польщі.

 Генерал Павло Шандрук свого часу не просто перебував у таборах інтернованих у Каліші, розвиваючи українську військову науку. Він став полковником Війська Польського, пройшов найвищий військовий вишкіл цієї держави й філігранно знав усю кабінетну режисуру їхніх штабів, захищаючи ці терени у 1939 році.

І коли історія зробила новий оберт, коло замкнулося через біологічний код власної родини. Начальник Генерального штабу Польщі цього часу — мій далекий родич.

 Я зв'язав цих двох начальників штабів крізь товщу десятиліть, по часі й по державі, через родову пам'ять. Те, що для зовнішнього світу здавалося збігом, насправді було залізобетонним поверненням нашого Роду на свої законні позиції. Генерал Шандрук тримав військову вертикаль цієї землі в середині двадцятого століття, а мій родич очолив її Генштаб сьогодні. Ми ніколи не просили дозволу у системи — ми просто заходили у її кабінети по праву крові.

 Аналізуючи кожен дипломатичний крок генерала Павла Шандрука у 1945 році, я зробив єдиний правильний, залізобетонний висновок: тоді, наприкінці Другої світової війни, Сполучені Штати Америки та Велика Британія просто не дозволили нам визволити Україну від Московії.

 Це була холодна кабінетна режисура великих держав, яка перекреслила жертовність тисяч українських вояків. Генерал Шандрук провів титанічну роботу — він об’єднав навколо Українського Національного Комітету лідерів ОУН Андрія Мельника та Степана Бандеру, гетьмана Павла Скоропадського, грузинську, білоруську й козацьку громади. Усі еміграційні осередки виявили сталеву волю і категорично відмовилися підпорядковуватися російському генералові Власову. Шандрук вирвав у німців визнання УНК, домігся переведення дивізії «Галичина» під українське командування як Першої Української Дивізії УНА, розпочав формування Другої дивізії генерала Петра Дяченка, приєднав бригаду Тараса Бульби-Боровця. 25 квітня 1945 року у Фелькермаркті вояки склали святу присягу на вірність Україні.

  Здавалося, було створено залізобетонний каркас майбутньої визвольної армії. Але коли Перша дивізія УНА рушила на Захід, до англійців та американців, уся геополітична машина союзників запрацювала на користь Москви. До англійського штабу передали всі англомовні документи про УНК та УНА, генерал Шандрук у Мюнхені розпочав виснажливий дипломатичний етап урятування вояків від видачі СРСР, за що згодом Наукове товариство імені Тараса Шевченка обрало його дійсним членом Академії наук в еміграції.

 Вояків урятувати вдалося, але саму справу української свободи союзники цинічно поховали. Західні лідери знову виявили політичну короткозорість, віддавши Україну на поталу більшовицькій владі та заблокувавши наш єдиний шанс розбити москальське болотне трясовиння ще тоді, у сорок п'ятому.