Вибрики молодості

Розділ 2. 

Епіграф-сповідь: Зраджена молодість

Ці рядки з 1975 року колись були для мене істиною. Я залишаю їх мовою оригіналу, бо переклад вбиває дух того часу, але сьогодні я дивлюся на них крізь біль. Автор цих слів, Микола Добронравов, закликав «не втрачати себе», але на старості сам себе загубив, підтримавши анексію Криму. Я плачу, коли чую цю мелодію, бо це моя молодість, яку поет зрадив, ставши клоуном в ореолі колишньої слави...

Оглянись, незнакомый прохожий,
Мне твой взгляд неподкупный знаком…
Может, я это, — только моложе,
Не всегда мы себя узнаём…

Ничто на Земле не проходит бесследно.
И юность ушедшая все же бессмертна.
Как молоды мы были,
Как молоды мы были,
Как искренно любили,
Как верили в себя!

Вірш наводиться мовою оригіналу для демонстрації художнього розриву між високим словом і ницістю автора. Дуже шкодую, що такі чудові слова, написані колись молодим поетом, нівелюються дебільною підтримкою анексії Криму, висловленою вже старою людиною.

«Чтоб тебя на земле не теряли, постарайся себя не терять!» — а він себе загубив. В ореолі слави пішов із життя клоуном-поетом. Нехай звинувачують мене всі читачі, але я не можу написати ці слова в перекладі українською мовою. Переклад губить те відчуття духу часу і правдивості слів. Я готовий іти на каторгу, але не відступлюся від того шматочка реальності 1975 року. Коли слухаю пісню з цими словами — плачу, так за душу бере. З нею вдруге живу.

Розділ 3.

Каруселі Мінська та бухгалтер Луккакишенько.

 На столі лежала стара світлина, що зафіксувала шматочок моєї переддипломної практики у славетному місті Мінську. Центральний парк, 1982 рік. Цей знімок став непоганим тлом для обкладинки мого витвору тверезої свідомості. Кум погрожує прийти завтра, і от тоді ми тут понаписуємо — самі при протверезому читанні виглядатимемо як два дорожні ліхтарі «СТОП». Стоп у запантеличенні бідних читачів. Для москалів перекладемо їхньою мовою, і нехай труяться правдою — нам їх тепер не шкода.

Замислений я на фото тому, що справді намагався розгадати загадкову чергу завдовжки метрів сорок, яка складалася виключно з жінок. Вони поспішали покататися на каруселі. Чому вони так рвуться туди? Де чоловіки? До ковіду ще далеко, свинячий грип на чоловіках не розмножується (у столиці діяла заборона «свинячити» в парках). Ау, мужики, куди ж ви попровалилися?

 Для мене Центральний парк тоді був філіалом Мінського годинникового заводу, де я й практикувався. Термін у два місяці залишав велике поле для фантазії. Але розгадати загадку жіночої черги на карусель я тоді так і не зміг. А з розпадом Союзу це питання взагалі перестало мене цікавити.

Аж ось у 2026 році в розбомбленому підвалі № 13 на Дерибасівській в Одесі знайшли документи колись потужної організації одеських шмоточників-фармазонщиків. Мені вдалося їх почитати, і диво сталося — я розгадав таємницю хрущовсько-брежнєвських каруселей! Правда виявилася шокуючою, бо безпосередньо торкалася життя теперішнього білоруського диктатора Луккакишенька.

 У 1982 році Луккакишенько працював рядовим бухгалтером у колгоспі села Захудалова Худобідного району Мінської області. Усе було б добре, якби його фобія чесності не виявилася занадто слабкою — бухгалтерик попався на фальсифікації документів та крадіжці кількох карбованців. Що з ним робити — у колгопі не знали. Райком та обком КПРС тягнули лямку, бо судити члена партії було заборонено, а зібрати первинний осередок для виключення не могли через повну відсутність членів (усі повтікали на простори Сибіру для тренувального періоду реального життя).

 Втрутився ЦК КПБ і своїм рішенням змусив бухгалтера за власні кошти (за ті самі вкрадені рублі) побудувати в Центральному парку столиці комплекс благоустроєних туалетів «М» і «Ж». Переляканий Луккакишенько розгубився і запитав, де саме їх ставити. Уповноважений ЦК крикнув російським матом: «Будуй хоч на каруселях! Іди звідси, придурок, не заважай мені заважати працювати достойнішим!».

  Луккокишкнько покомандував плідно: усі жіночі кабінки туалетів були розміщені на каруселях, що крутилися за годинниковою стрілкою, а чоловічі — на каруселях із протиходом. Але бухгалтер забув перевірити, що каруселей, які крутяться проти годинникової стрілки, в парку взагалі не існувало! Я відразу почав співчувати мужикам. Носити в собі й терпіти — Білорусь тоді ще не заборгувала перед Богом, а покарання вже діяло.

 Братня любов двох народів пізніше підкріпилася експортом продукції, яку видавали ці працюючі каруселі великого міста. Продукція славилася незабутнім запахом, від якого росіяни довго відходили у своїх «каруселях», виліковуючи білу гарячку споживанням дефіциту дружнього народу. Луккакишенько Бадаклат Ізофремович у результаті став зачумленим народом «Незмінним Президентом». Створення СНД (як насміхалися білоруси — Совет Народного Гамна) приурочили до Дня космонавтики, бо цей експортний продукт хотіли відправити за межі Сонячної системи. Навіть шукали покупців. Може, й знайшли, бо 8 липня 2026 року Президент Трампус має виступити перед людством із сенсаційним повідомленням. Невже й вони почнуть імпортувати цей карусельний продукт?