Розділ 1
Учбове місце № 6: Анатомія порожнечі
Дивлюся на екран свого американського EliteBook із номером 001. Там світиться оцифрований кадр, що повертає мене у Володимир-Волинський 1983 року. Кадрована танкова дивізія й абсолютний, чистокровний радянський абсурд.
На фотографії — випадковий солдат вартової служби з Іркутської області. Істота, чия голова під пілоткою виявилася порожньою зсередини, наче випалена кулею. Він стоїть навкарачки, слухняно затиснувши в зубах шнурок від шматка картону з гордим написом «УЧЕБНОЕ МЕСТО № 6». А я, у формі курсанта, акуратно піднявши його пілотку, за допомогою звичайної указки демонструю двом механікам дивізії повну відсутність того, що в нормальних людей зветься мізками.
Як мені тоді вдалося провернути таку диверсію під носом у радянського командування й не вилетіти під три чорти — досі залишається таємницею тисячоліття. Але цей знімок назавжди зафіксував суть мого майбутнього сатиричного пошуку «розуму нації» в росіянах. Пошуку того, чого в їхній природі ніколи не існувало...