ОУН

-- Сину, я член КПСС, але я також є членом ОУН.
 Ці слова привели мене в стан ступору. Я не міг повірити, що батько ТАКЕ може мені говорити. Дальше пішла розмова двох дорослих мужчин, хоча одному з них було лише 13 років.
Підсумовуючи нашу розмову і консолідуючи нові знання я опишу події. Інструктором і керівником тата в 1943 році була молода і дуже красива панянка. Її псевдо "Бжілка" ( я змінив з обережності). Вона була старша від тата років 5-7 і дуже подобалась татові. Але ,враховуючи традиції Галичини, в тата ніяких шансів на взаємну приязнь не існувало.
  В 1963 році тато з сім'єю приїхав в нове село, до школи, в ранзі директора. Село велике а школа маленька. Батько захотів самобудом, з допомогою сельчан і колгоспу, добудувати до старого приміщення  довге,двоповерхове нове. Партія була не проти, але заставили тата вступити в члени КПСС . Вони мотивували це тим,що так буде легше діставати непланові матеріали на будівництво школи. Тому тато став членом двох непримерених ворогів : ОУН і КПСС.
своє я дотримав. Згадав т розмову після 52 поків забуття.Як я міг такі відомості забути?  Як я міг дивуватися, коли в 1993 році мати почала получати продуктові набори, як вдові члена ОУН ? Невже моє Слово таке тверде і нерушиме? Раптово впала завіса з пам'яті і я згадав таке, що краще  було дожити свій вік, ніж такі знання.
З батьком тримала звязок лише одна людина. Жив він в Львові і був доцентом на кафедрі історії ЛДУ. Більше нічого не пригадується. Батько всіма силами намагався розвалити ту малесеньку довіру народу до КПСС, своєю поведінкою. Чудовий учитель історії і непоганий організатор і керівник школи і її добудови, він  неробочі години віддавав лиш одному- п'янці з Головою сільради і секретарем парторганізації колгоспу. Авторитет партії він опустив - нижче вже не можна. Але на цьому він не спинився. Закінчивши реконструкцію школи,він,пяненький, прорвався до 1 секрктаря обкому еомпартії, і попробував дати в морду цій особі. Йому,звичайно , не дали це зробити.
Йому, звичайно, не дали це зробити. Наслідком батькового дебошу було його насильницьке переміщення в лікарню на курс лікування алкоголізму. 
  З директора школи його зняли, а членства в КПСС, головна мета його вилазки, не позбавили. Дивно? - навіть дуже дивно. Але дива, по відношенню до сім'ї, тільки починаються  і не думають закінчуватись.
                                                        Розділ 5
Прийшла пора третьої школи. Середньо - освітніх закладів в Прикарпатті було значно менше, ніж шкіл з 8-річним навчанням. Я пішов вчитися в школу, яку закінчувала вчитись і моя старша сестра. Школа солідна, з автосправою замість трудового виховання. Директором тієї школи був татів колега молодості і, можливо, також член ОУН в підпіллі. 
   Після закінчення школи ми отримали не тільки Атестат зрілості, але й права водіння автомашини категорії "С". А я получив ще й категорію "В". То вже була протекція татового колеги - директора школи.
 В школі працювала Заслужена вчителька УРСР. Вона викладала хімію. Результатом її роботи був переможець Всесвітньої олімпіади по хімії. Жаль, що ним був не я. Я всього-то отримав запрошення навчатись на хімічному факультеті Чернівецького університету, яке я успішно проігнорував. Мало що я там наобіцяв декану того факультету на весіллі моєї двоюрідної сестри, та ще й під легким споживанням вина.