Щасливе дитинство

                        Починаю свій опус реального життя.
Народився я, як і всі, маленьким карапузом з великими карими очима і розвиненим, не по роках, мозком голови. Раділи всі, третя ж дитина щасливо появилась на світ Божий. Спочатку раділи , а потім тривожились - 4 роки дитині, а не говорить. Заговорив я в періоді 5-го року. Приїхали батьки до баби, де я проживав, і почули мої мовні перли. Першими моїми словами стали:" Слава капеесюсю". Несподіваність і непередбачуваність слів шокувала не тільки батьків , але і мене. Не планував я славити незрозуміле "сюсю" - вирвалось і всьо. Нічого не бачив-нічого не знаю. Батько з розпачу почав писати заяву на вихід з "сюсю", але його стримала мама.--Ти про нас з дітьми подумав? Бовдур, іди  краще капусти квашеної з комори принеси. 
 Село баби і батьківщина тата, було за 8 кілометрів від села, де директорствував, і учив учнів історію, батько. Мати викладала ботаніку, біологію і хімію в тій же школі. Там же учились мої старші брат і сестра.
 Серце співало, душа раділа , та було тривожно. Цей лозунг вимовлявся всюди. І з  "колгоспника" , що висить на стіні в районі сіней , а також з, рідкісного в тій порі , телеящика " Огонєк -2 " Що ж я сказав з забороненого? Для мене ця " сюсю" видавалась якоюсь казковою істотою,що приносить добро всім людям, а особливо "сюськістам". Тато тоже "сюськіст" , а приходить додому часто п'яненький і мовчазний. І кожного разу все більше і більше. Підросту трошки і зрозумію - заспокоював себе. Так і сталось, тільки після 60 років мого життя. 
( Щойно прослухала початок мого життя дружина. Махнула рукою і казала пророчі слова: Ніхто твою Юринду читати не буде. Сильно на це пророцтво надіюсь).
 Продовжую
В баби я жив до  8 років , і були це щасливі роки дитинства. Дещо знизило щастя піддрубаний, по закінченню нігтя, маленький пальчик лівої ноги. Сам винуватий,бо подавав бабі сокиру і не втримав. Кожного вечора була процедра відмочування бинта з відривом від рани і нова перевязка. Життя мене загартовувало з дитинства. А чи Життя вчило - може щось Вище? Таких питань буде багато, проте відповідь прийде не скоро. Якщо прийде взагалі. Прослухаєм ( читаючі може вже його слухали) повідомлення для всього світу влітку 2026 року від пана Клінтона, і багато чого стане зрозумілим. Правда, в данний момент, початок 2026 року, в такий перебіг подій я не вірю. Пройде назначений термін - побачимо.
В 1978 році я поступив в 1 клас татової школи. Перше вересня зап'ямяталось мені моєю несподіваною хворобою- свинкою і ліжком дома. Захоплюючий старт моєї шкільної кар'єри - не дивуєтесь?  Я тоже це сприйняв спокійно. Значно трудніше було першій вчительці перенавчити писати мене правою рукою. Я лівша і дід-приймак раніше чудово навчив мене писати лівою рукою , та й ще з латино-німецькою  орфографією. Результатом героїчної боротьби вчительки став мій почерк, Текст,написаний мною правою рукою, з трудом розумію сам, а аптекарі, хоч  і п'ють валідол, безсило піднімають руки,признаючи свою поразку в розшифровці криптограми.
Моя сім'я жила в тому ж домі, де вчилися учні молодших класів. Скоро навчився читати кириличні тексти і почав забувати тексти латинецею ( як дід навчив). Дуже любив грати в футбол, а вечером читати. В 4 класі закінчив читати  всі тома Великої Дитячої Енциклопедії і перейшов на більш доросле чтиво. Ним виявились тома Теодора Драйзера : Стоїк, Фінансист, Титан. Читав їх в російському перекладі. Знову перечитував в 25 і 45 років. Відкіля у мене взялось знання російської мови в 4 класі і в  досконалості -  тайна для мене  і досі. Вас нічого не дивує? Мене вже почало не тільки дивувати, але і хвилювати. Та Бог з нею - тою проблемою. Німецьку мову, в якомусь австрійському діалекті , я знав з дитинства доволі непогано. Я німецьку мову розумів і перекладав, а мене ж не міг зрозуміти жоден вчитель чи викладач німецької. Викладач в інституті, потураючи впертості, поставив мені 3 на екзамені і позбавив червоного диплома. Значить, так розпорядилась Доля - невже вона? А може щось Вище?Ось і старша школа прийняла мене в свої ласкаві обійми. Нічим особливим два роки, проведені в ній не запамятались. Був відмінником і тільки мама, на уроці ботаніки в 5 класі, поставила мені "4" - єдина з усіх вчителів 3-х шкіл протягом 10 років навчання. Математику і алгебру знав і розумів так, що відповідав правильним результатом ще до дослухання умов завдання. В 5 класі, в розвалинах старого будинку, найшов дві книги. Історію Грушевського і Матеріали 20 з'їзду КПСС. Все прочитав і признався батькові. Він книги в мене реквізував, Матеріали кинув у пічку на спалення, а Історію України приховав. Потім провів зі мною бесіду, яка оприділила все моє майбутнє життя.
--- Сину, присядь і послухай мене. Але, спершу дай мені Слово, що ти нікому і ніколи не розкажеш суть  нашої розмови.
-- Тату, я даю Слово, що нікому не розкажу і забуду її надовго.