Чому Україна?

  Чому Україна? Чому терпить постійні лихі часи земля робітних людей і вмілих селян?
Як тяжко про це писати. Як тяжко про це думати. Не хочу а мушу. Не рятує нічого. В
квартирі зробив такі справи, що сам дивувався з того. Я не зміг їх зробити, будучи здоро‐
вим і активним, хоч пробував не раз. Тепер, при набутій від лежання немічності, зробив
це без поспіху і якісно та так, що дивувався весь час - як я міг не зробити цього 10 чи 20
років тому. Та ЦЕ не врятувало мене від впадання в  ейфорний стан. Я по‐
чав розуміти Україну.
Поясню конспектно, коротко і зрозуміло. Українцям дали психотип поведінки непоко‐
реного народу цілком випадково. Побачивши незначний результат, довершили його
аспектом фанатизму і відпустили в вільне плавання. Росіян , як народу не існувало тоді.
Тому в задвірки процивілізованого світу, для пів-розумних об'єктів кинули психотип де‐
генеративної раси, прийнявши їх за розумні сутності. Що ж помилятися можуть всі.
Тільки наслідки їхньої помилки весь час виправляти накладено на Україну.
Не зрозуміли? Опишу своє бачення проблеми з другого аспекту життя.
Раб ніколи не стане вільною людиною, якщо не позбудеться рабських привичок. Раб в
душі ніколи не здійснить душевних діянь. Пустота не може створювати шедеври.
Я раб невідомого місця, невідомої долі часу і відомого народу. Гірко до неможливо‐
сті терпіти цю невідомість. Ще гіркіше розуміти неможливість щось справити. Поїзд пі‐
шов вже давно, а я зостався на одинокому пероні нікому невідомого вокзалу проклятої
Землі. Підсумовуючи вищесказане я зробив тільки один висновок : Я не живу - я існую.
Щоб жити потрібно хоч за щось відповідати, я ж відповідав за пустоту. Виправити по‐
милки народу , якого ще так і не добре знаю. Не знаю і помилок - так що виправляти?
Гріхи не мого народу?
  Вже справити нічого не вдасться. Час не повернеш, щоб ти за це не давав. Є тільки
мить твого дійсного щастя - втратив все, біжи і не оглядайся назад.
Я українець по духу і крові. Я галичанин по пам'яті роду. Як їх з'єднати в одне ціле по‐
няття- це і є , напевно, моє дійсне завдання.
  Незабаром полегшало. Визначивши своє завдання, постараюсь вичленити його цілі. Як
українець я їхав в Карпати, до хати моєї жони. Провідати її рідних і передати гостинці, ви‐
печені її руками. ЇЇ руки - це руки Роду а її вчинки - це діяння Матері Роду і клану Кобли‐
ків. Під її керівництвом маленькі гірські хижі рибки перетворились на незліченний косяк
мирних акул. Посмій хто до нас доторкнутись - шукай себе пожмаканим в болті жахли‐
вих світів.
Діяв цей клан синхронно і жорстоко. На любого, хто посмів образити членкиню клану
накидався решта клану дівчат. Ви прочитали правильно - решта дівчат. Старшій по ро‐
кам дівчині в клані було 72 роки. Молодшу готові чекати з роддому роками. Отакі вони -
клан Кобликів. Я, як і всі мужчини Роду, можу тільки спостерігати за діями клану, не вмі‐
шуючись нізащо і ніколи. Люба наша поміч для них це образа. Карають за неї жорстко
але справедливо. Коли вони кличуть на поміч - кидай все і біжи. По дорозі взнаєш куди.
Не побіг, не почув, не зрозумів - причина позбутися Роду. Таких колись висилали в болота Мо‐
сковії, краю Мордовії, крику абреків і вою мордви. Як наслідок утворення Московського
болотного трясся - поява народу відвернутих, названих в подальшому "ігнорована мо‐
скальня". Український народ, ще не маючи навіть державності, сам собі зробив небез‐
пеку - створив москальський народ.
ЧИТАЧУ, вибач наперед. Я старався найоптимальніше пояснити тисячоліття історії.
Сам розумію її дуже слабо а що зрозумієш ти, не пробую і уявити.
По ходу оповідання виникла велика проблема. Які конкретно недоліки чи гріхи мав на‐
род Москалії. Їх вже давно нема, а їх негідні справи ще дальше впливають на хід НАШОЇ
історії. Як рішити це правильно -зовсім не уявляю.
  Сонце засяє - крига розтане. Істинне слово почув випадково в інтернеті від старої лю‐
дини. Криги багато, дуже багато - так сонця ще більше. Крига розтане - прийму це як
лему і перестану серце тривожить рішенням нерішимих задач. Крига розтане і сонячно
стане в душах воєнних хлоп'ят. Вони тепер своїм життям підстоюють ті основи співіснування двох народоутворень, що в давні віки заселили подючі землі незвіданих країв. Віками етнос українці ростив худобу, обробляв землі і получав урожаї їстивних злаків. При потребі завжди захищав те озброєною лавою захисників. А негідних називатись захисниками не могли. Їх, разом з требухою злодіїв і насильників виганяли з своїх земель в сторону болотного краю народностей комі, мордва і удмуртів. Вони змішувались з ними  до утворення болотного князівства-недоросля Московітії.З такої солянки утворилась болотна держава-князівство. В кожному росіянинові живе трохи татарина і трохи сифілісу. Так говорив про своїх  видатний росіянин Боткін. Але за цим іронічним висловом — куди глибша істина.
Ідеться не лише про хвороби чи зовнішні впливи. Ідеться про глибинну ідентичність народу, який століттями прикидається тим, ким насправді не є.
  Сучасна росія — це країна, яка носить слов’янську маску, але має фіно-угорське обличчя.
Це підтверджують історики, етнографи, генетики — ще з XIX століття і до сьогодні.
Як мексиканці, що говорять іспанською, але мають індіанське коріння.
Як єгиптяни, що вважають себе арабами, хоча в жилах тече кров коптів.
На росії — своя версія цього парадоксу.
  Її населення походить не від слов’ян, а від народів меря, мокша, ерзя, мордва, чудь, комі, удмуртів.
У літописах Київської Русі не зафіксовано масового переселення слов’ян на ці землі.
Натомість є згадки про нечисленні племена, які розчинилися серед автохтонного фіно-угорського населення. Із часом — зникли.
Київські, чернігівські й новгородські літописи згадують безліч племен. Але жодного слова — про слов’ян у Залєссі, тобто в серці майбутньої московії. Ця територія була заселена іншим етносом.
А слов’янський прошарок, якщо й існував, то мізерний — і швидко втратив свою ідентичність.
московська держава проводила системну асиміляцію:
змушувала підкорені народи платити ясак, здавати ліс, відмовлятися від мови.
Так виник феномен — став «русскім» і втратив усе своє.
Відбулося колоніальне обрусіння, яке стерло десятки народів.
Сьогодні фіно-угорці в росії — ледь помітні. Їх було десятки мільйонів, а лишилося кілька мільйонів за офіційною статистикою. За три покоління кількість ерзі та мокші скоротилася вдвічі. А багато хто вже й не пам’ятає, ким були їхні предки.
Сучасний росіянин — це типовий креол, на кшталт латиноамериканця колоніальної епохи. Людина, яка відмовилася від своїх коренів і перейшла на мову імперії.
Але якщо мексиканець знає, що він має індіанське коріння, то росіянин уперто прикидається слов’янином.
Навіть коли зовнішність, акцент і звички — явно свідчать про інше.
путін, патріарх кирило, собянін — мають типову північну, фіно-угорську зовнішність. Але нав’язують усьому світу міф про свою «велику слов’янську культуру».
Сучасна генетика підтверджує:
більшість росіян мають фіно-угорське походження. Це визнають і вчені в самій росії.
Слов’янська в них — лише мова.
І навіть вона — наслідок політичного насилля, а не органічного розвитку.
Ще одна особливість — «алкогольний ген», властивий фіно-уграм. Через нього організм гірше засвоює алкоголь — і сильніше страждає від нього.
Саме тому у північних народів, від чукчів до ескімосів, так часто трапляється алкоголізм.
І саме тому на росії так багато людей з цією генетичною рисою — до 60–70%.
В Україні — усього близько 15%, переважно на прикордонних територіях.
Фіно-угорська спадщина збереглася навіть у лайці.
Лінгвісти відзначають: найбільше матюків вживають росіяни та угорці.
Це — не випадковість.
Як і обряд поховання в «домиках мертвих», що побутував на Московії до XVII століття — звичай племен меря та мещери.
Європейські мандрівники ще в XVI столітті помічали: московити розмовляють незрозумілою мовою, схожою на угорську. Себастьян Мюнстер навіть писав, що мови московитів та угорців — одні й ті самі.
А Сигізмунд Герберштейн занотував, що в білозерському краї ще на початку XVI століття розмовляли окремою, неслов’янською мовою.
Найбільший парадокс — у небажанні знати правду.
Московити соромилися себе. Іван грозний казав: «Я не москвитянин, я германець».
А за катерини ІІ остаточно ліквідували автономії фіно-угорців.
Людей поступово, «тихою сапою», перетворили на безликих «русскіх».
І ця система не змінилася. На сучасній росії — знову панує амнезія, знову тріумфує колективне над особистим.
Але історія — вперта.
І після падіння імперії настане день, коли люди подивляться в дзеркало.
Згадають, що бабуся була комі, а дід — ерзя. І що росіян то навіть як етноса не існувало.