Іноді доводиться вибирати між гігієною і ввічливістю

ВОНА

Денчик сприйняв мій жест як нагадування про те, що треба мовчати. Але й  одночасно зрадів, що його високість Тін зволив заговорити, ще й домовляється з братиком.

І поважно кивнув. Мовляв, домовились, я згодний.

Ще б пак. Малий не зрозумів, що через появу брата на прогулянці доведеться розважатись самотужки.

Бо звідки йому знати, хто така Горська. Він мене знає як няню і Світлану. Ну або Ві, як сам мене називає. 

Це було перше його слово, щоб ви знали. І я цим горджуся хоч мені й шкода дитину, яка спершу  не сказала мама або тато.

Тимчасом малий, щасливий від того, що його Тін з ним заговорив, смикав мене за руку. Щоб я теж пораділа його щастю.

Я посміхалася з усіх сил. Отака я лицемірна тварюка. У нього в житті не так багато щастя, щоб я руйнувала дитячі ілюзії.Нехай тепер думає, що братику є до нього діло. Ще одна людина його любить. Стовідсоткове збільшення. 

Ми з малим вибили п’ять - під важким поглядом його брата. Який я відчувала, наче мій персональний тиран торкався обличчя, шиї й плечей не поглядом,  а отими сильними красивими руками. І ті невидимі руки опускалися все нижче.

Вар’ят. 

Він же мене ненавидить. Якщо так дивиться, коли йому дівчина не подобається, то що він робить, коли вона йому  подобається? 

Ну що що. Сузанна ж сказала. Використовує і викидає.

І від нього і його поглядів я залежатиму ще два-три роки, якщо не придумаю спосіб втекти.

Зараз як ніколи гостро відчула, що втекти все ж можна. Ще трохи заробити. Мені гарно платять. За рік підтягти польську або чеську. І зробити третій підхід до снаряда.  Втретє вступити у виш, тільки не тут.

От тільки нічого цього не буде. Бо тоді Ден залишиться зовсім один. І з нього таки зроблять розумово відсталого.

Хоча насправді відсталий не він. А  його брат. 

Хам і бидло. І я його ненавиджу.

За Денчика. І за те, що він добре знає, яке враження справляє на дівчат. І цим підло користується.

Зі мною таке вперше.

Мало того, що він мені всі ці роки сниться, коли я хворію і в мене температура. Так тепер ще й наяву кошмарить.

А мені й сну вистачало. Один і той же, і кожного разу прокидаюся від того, що серце вискакує - ми десь в незнайомому занедбаному приміщенні,  він повільно наближається, а я відступаю до стіни. А потім уже відступати нікуди. І тоді він наводить на мене об’єктив й задоволено посміхається.

Але то був лише сон.

А оце вже реальність - мене ще й досі пропікав той погляд в спину. Досі не полишало відчуття, що на мені зовсім не светр і комбінезон. А наче я гола іду перед ним. І що найгірше - іду так навмисне, щоб він не міг очей відвести.

Брр. До чого бувають неприємні й важкі люди.

- До чого бувають неприємні й важкі люди,  Горська. - почула я ненависний голос. 

Він що, думки читає?

- У тебе ненависть зараз із вух закапає. А ну розслабся. Нащо переживати через те, чого не можна змінити? У нас угода. Назад не відіграти. Тож насолоджуйся можливостями. Ти ж любиш солодке. От хочеш морозива чи чогось ще? - він показав на ятку з солодощами.

- Дякую. Не хочу. В житті повинно залишатись щось, чого не буває забагато. Щоб від нього було справжнє задоволення.

- Ти, Горська, на психолога вчишся. А не на філософа. - і різко повернувсядо малого. - Ден, хочеш морозива?

Денчик все хотів. 

- Ви не спитали, чи йому можна.

- У кого питати? Я тут єдиний родич, Горська. Пам’ятай своє місце. Ти прислуга. Він панич. Я зараз вирішую, що йому можна і що треба. Ясно?

- Куди вже ясніше. Насправді йому можна морозиво. Тільки те, що з ложкою.

- Нащо йому ложка, Горська? Він же не вміє нею користуватися. Зараз вимазюкається, буде липкий і брудний.

- Зате не проковтне одразу холодне. І не застудиться. А я його потім витру.  - сказала я. Бо останнє слово завжди залишається за лідером. А я останнім часом практикуюся в лідерстві.

Малому купили молозиво, і він на ходу його колупав ложкою.  Бо він солодке не дуже любить. Як і морозиво. А просто зрадів, що брат нарешті звернув на нього увагу.

Він відколупав ложкою холодну кульку і простягнув брату, того аж пересмикнуло від гидливості, і морозиво одразу перестало радувати Денчика.

- А мене пригостиш? - спитала. Знаю, що це неправильно. Дитина не має віддавати своє тільки тому, що хтось попросив. Та мені хотілося, щоб малий згадав - у нього є я. А не тільки недосяжне божество Тін, що вважає Денчика дебілом. 

Малий радісно простягнув ложку і мені. Я похвалила, а він продовжив знехотя колупати стаканчик. І скоса подивившись на свого Тіна, раптом понісся до урни, викинув туди морозиво й підбіг до мене, щоб я його витерла.

Не втримавшись, поцілувала малого в замурзаний носик.

- От молодець. - похвалила й почала витирати його, мимоволі засміявшись.

- От чого ти така? Чого відмовилася в тепер, а він бере з тебе приклад. Їжу викинув, весь в тому морозиві. Це негігієнічно… - проскрипів наді мною злий голос дуже наукового керівника. 

- Іноді доводиться вибирати між гігієною і ввічливістю. - відповіла я, старанно не натякаючи, що то він купив дитині морозиво.

- Я тобі що казав? Бий, а не саджай його собі на голову. 

Ага. Звісно. Там місце тільки для старшого братика.

- Нічого. Я потерплю.  Що ми маємо обговорити? 

- От у мене тут план. - простягнув він мені якісь карлючки на оброті аркуша з моєї статті. Вірніше тепер нашої.

- Невже декан не прийняв? 

- Прийняв. Я витяг з середини, все одно ніхто не читатиме. Там же електронка іде в друк.

- Он воно як. 

- Не хотів просити лаборантку про чистий аркуш. 

- Он воно як.

- Отак. Платівку заїло? Ти думаєш, що я ні в зуб ногою? У мене друга освіта мала бути юридична, а не перша. Забула?

- Я навіть не запам’ятовувала. Нащо воно мені?