Оцю дурепу ще вмовляй зробити хоч щось на її ж користь

ВІН

Ну принаймні вона сидить спокійно і нарешті налаштована мене вислухати.

Ото мені ще. Не звик я до такого формату. Раніше мої підопічні навіть припустити не могли, що мене можна не слухати. І грубі гроші платили не щоб крутити носом, а саме щоб  вислухати, а потім всім показати, на що  здатні

І таки ж показували.

А оцю дурепу ще вмовляй зробити хоч щось на її ж користь.

Зв’язався чорт з немовлям. А що робити. Грати треба тим, що на руках.

- Не ковтай так швидко, Горська. Воно некорисно. І слухай уважно…

Але сьогодні явно був не мій  день.

Тільки я хотів розпочати сеанс приборкання диких кішок… тьху ти, тобто зловлених мишок, як невчасно задзвонив телефон. 

І секретарка викликала мене до декана. 

Та що ж у них тут за контора, неможливо працювати. Одні накачки й наради.

Довелося діяти по скороченій процедурі.

Я поклав перед цією принцесою на горошині аркуш у файлі, списаний одинадцятим кеглем зверху до низу. А там ще на звороті є.

Хе-хе. 

- Що ж. Доїдай своє тістечко без мене, покровителька слабких і нужденних. Подивишся оцей список. Після пар зустрічаємося і ти звітуєш, що можеш зробити одразу, а на що тобі треба додатковий час і може ресурси. За статі й дайджести з фахових часописах плачу я. Моя бібліографія має бути на недосяжній висоті…

- Після пар у мене робота. - перебила мене ця нечема. - Я працюю нянею вашого молодшого брата вісім  годин на добу з одним вихідним. Якщо пам’ятаєте, Антіне Сергійовичу, саме тим, що мене з цієї роботи виженуть, ви мені й погрожували. І саме для того, щоб не вигнали й без вашої допомоги, після пар мене тут не буде.

- Ніколи мені тут з тобою. До шостої вечора повідомиш про готовність. Особисто. Ти вчишся на стаціонарі. І твій підробіток - твої проблеми. 

Вона простягла руку долонею вперед, наче стояла на рейках і намагалася цієї пташиною лапкою зупинити поїзд. 

- Ми з Денчиком гулятимемо біля озера. В тому ж парку, що й зранку. Там, де годують диких качок. І ви можете прийти прямо туди. Там є де сісти.

- Ти пропонуєш мені, науковому керівникові, бігати по парках за своєю студенткою? - вкрадливо           спитав цю нахабу. Наче не я саме цим займався зранку.

- Тоді я при вас швидко продивлюся список. І вам одразу розкажу, що у мене є прямо зараз, а що треба буде писати з нуля. І які матеріали готувати.

- Горська, не виводь мене. Ти що, не чула? Я спішу на нараду. Зараз мені ніколи.

- В такому разі я можу лише привести Денчика сюди. Звісно як ви дозволите. Так навіть краще. Йому буде цікаво подивитись на студентів і корисно змінити обстановку.  Якщо ви наполягаєте, щоб…

- Ні на чому такому я не наполягаю, Горська. Не вигадуй. - швидко сказав я. Бо уявив, які плітки підуть і які запити на перевірку полетять в ректорат і міністерство. 

А як же. Студентка притягла науковому керівникові дебільного байстрюка, а той  викапаний керівник. Проклята сімейна схожість. Хто там розбиратиметься, що то брат.

Моя маман так добилася того, що батько покинув викладацьку кар’єру. А її заклята подруга Сюзанна зайняла його місце і зробила блискучу кар’єру.

Мені б теж кинути це сміховинне викладання й зайнятись тим, що я вмію і люблю. Та зась.

- Як ти сказала - де годують качок? Буду там після четвертої. Дивись мені, не спізнюйся.

- Тоді домовились. - по діловому сказала Горська, засовуючи мій файл у рюкзак. Потім рішуче взялася за обламану ложку і відділила мало не половину тістечка. 

Після чого піднесла цей натюрморт до рота і проковтнула, не розжовуючи. А за тим - клянусь - хижо облизнулася і технічно влучила уламками ложки в урну. Другою рукою схопила паперову серветку,  завернула в неї залишок тістечка. Одним плавним рухом встала, кивнула мені, як королева секретареві, і рушила на вихід ходою, якої я в неї не пам’ятав. 

Вона наче танцювала. 

І мішкуватий комбінезон зовсім не заважав вгадувати, як плавно вона рухається всередині цього джинсового страховиська і товстого светра.

Вона що, мене зваблює? 

Та ну, знову дражниться, шмаркля малолітня.

Хоча яка вона малолітня. Вона й три з чимось роки  тому була не першокурсниця…

ВОНА

У вас таке бувало, що ви секунду тому почувалися хоч і не дуже комфортно, але вас це не бентежило. І один стук серця або видих чи вдих відділив ваш спокій від … ну скажімо, від непозбувної бентеги?

Я встромила пластикову ложку в тістечко, яке сприйняла майже вибаченням за віднятий у мене час і вислуховування самозакоханої маячні цього Тін-Тіна.

І під його раптом потемнілим поглядом відчула себе порочно-гарною. Такою собі приборкувачкою сердець, фам фаталь якоюсь.

Не думайте, ніби я якась зовсім недосвідчена. Все ж спілкуюся з особинами чоловічої статі з дитсадка. 

І пережила уже кілька захоплень. До речі взаємних. От і зараз мій новий сусід відверто підкочує. 

І у нас із ним щось починає клеїтись.

І от він як раз дивиться дуже схоже. 

І я подобаюсь хлопцям, що б собі цей павич не вигадував. 

І вивчаю психологію, то ж трохи розбираюся, що мають на увазі, коли так дивляться.

І такі погляди бачила не раз.

Але ж не тоді, коли поламаною пластиковою ложкою намагаюся чимшвидше відколупнути шматок липкого солодкого задоволення і бігти на пару?

Так і вдавитись можна. Ти їси тістечко, а тебе їдять поглядом. Бррр.

Я ж не намагалася його зваблювати. Бо ще при своєму розумі. Сюзанна ж попереджала, до чого це може призвести. Мені в житті не вистачало тільки залежності від цього повністю позбавленого емпатії кар’єриста.

Ще й вар’ята, якого збуджує, як дівчина ковтає майже половину тістечка від несподіванки.

Ні так не піде. Тістечко треба їсти із задоволенням, а не запихатися, ніби ти з голодного краю. Так не відчуєш смак лимонного крему, крихкого коржа і…