Сам він розмріявся

ВОНА

- Сідайте діти. Гадали, я перемогла? Всім нізачьот. З любов’ю, ваша вчителька С. Горська. Ніхто нікого не переміг і не збирався. -  сказала я Денчику. Але він мені не повірив. 

Ну і нехай. Він вважає мене кимось на кшталт Термінатора. 

І зовсім не хочеться бути тією людиною, яка відбирає в дитини рожеві окуляри. Тому я  не продовжила екскурс в правду життя.  Бо ми з Денчиком гарно посміялися. Але повертатись у світ дорослих мені було зовсім не смішно.

Ви певно думаєте, що я була дуже хоробра і принципова. І що правильно показала тому поганцю, який він дурник, і яка я розумна. І що без мене він пропаде.

Ні. Я вибрала шлях пристосуванки.

Бо він насправді не дурник. І легко може вдруге поламати мої плани на життя.

Перспективи були окреслені максимально чесно.

Або я працюю на його сім’ю і залишають студенткою, або завалюю найближчу сесію і стаю безробітною нянею без перспектив і рекомендацій.

Ляснути дверима бурси тільки для того, щоб помилуватися,  як син впливового батька ляпнеться в калюжу, обтруситься і піде далі?

Не діждеться.

Я все продумала і перестрахувалася.

Він не дурний, але й зовсім не хитрий. Занадто чесний і прямий з ворогом. Тобто зі мною.

Нехай красень мачо розізлиться і схоче поставити мене на місце. Приборкати. 

Підіграю йому. Поступово буду слухнянішою. І покірнішою. Не до того, щоб приносити в зубах його домашні капці. Але без нагадувань робитиму за нього його роботу.

Спочатку його прив’яже мисливський інстинкт. Бо я так просто не здамся. А потім він заспокоїться, але не перестане залежати від мене по-справжньому. Тут його стартовий майданчик до міністерства. І доповідей, статей та лекцій йому знадобиться ой, як багато. Всі три роки.

І ніхто, крім мене, не зможе це робити. Принаймні у співвідношенні ціна-якість.

Бо я в темі, у мене три теки матеріалів з його тематики, і це для нього безкоштовно.

Це мій страховий поліс.

Принаймні він не заважатиме мені одержати червоний диплом. А за три роки стільки всього може трапитись. 

Ага, прилетить чарівник на голубому гелікоптері й все таке.

Ні в які щедроти від цього сімейства я не вірю. І ніхто б не повірив, взнавши їх  так, як знаю я. Вони власних дітей не жаліють... 

А, ну їх.

Все одно противно. Я проявила запопадливість і підкорилася обставинам. А коритися - зовсім не моє. Навіть якщо це правильна стратегія. Може комусь це подобається. Ота кам’яна стіна у вигляді здоровенного хлопа, від якого приємно пахне нагрітим піском і морем. І ще силою, що може захистити від усього світу. 

Тільки я в такі ігри не граю. Спиратися в житті можна тільки на себе. Всі інші опори  рано чи пізно виявляються міражами.

Мені подобалося стояти поряд з цим мачо, від нього гарно пахне, він чесний, сильний і небезпечний. 

Поряд з ним почуваєшся, наче на полюванні в джунглях. Адреналін і пригоди. От тільки-но полювали на тебе, ти тікала або нападала. І раптом  хоба -  тобі кажуть, що ви команда. І полюєте разом. 

Просто райські кущі для тих, хто ненавидить планувати навіть наступний день.

А от я ненавиджу несподіванки. Нічого доброго від них не чекаю.

Ще жоден нічний дзвінок не був про те, що сталося щось настільки гарне, що мене розбудили, аби я теж пораділа.

Жодна несподіванка не принесла мені удачі. От хоча б наша перша зустріч з тим поганцем.

Все, що я маю гарного в житті, сталося після зусиль і точних розрахунків.

Хоча, як подумати - а що такого особливо хорошого сталося?

Ну я жива, здорова, не працюю на шахті або на будівництві, у мене є надія займатися тим, що мені подобається, все життя. Як Сусанна.

І ще у мене є Ден. 

Чужа дитина, у якої нікого, крім мене нема. Хоча технічно у нього є батько, мати й старший брат. Ага, той самий, на букву А, одноліток його матері. А у батька старший народився, коли йому було добре за тридцять.

Батьки Денчика така гармонійна пара.    

Яскравий приклад чистого кохання до статусу й грошей і невинного бажання показати, що хтось ще ого-го.

Ну принаймні це має такий вигляд. Я не те щоб багато бачила щасливих пар, де кохають і поважають одне одного. 

Але у мене є власні батьки. Тому я знаю, як дивляться на коханого й кохану.

А тут - як на коштовність з колекції. Вона - його найрідкісніший трофей. Він - найкращий діамант в її короні.

А Денчик? 

Денчик там третій зайвий. 

Малий  їх любить. Він всіх любить. А вони його - ні.

І якби тільки це.
Нащо його матері удавати, ніби дитина розумово відстала? Не знаю. Колись Сузанна запропонувала мені підробіток - нянею до дитини, що відстає в розвитку, і я згодилася. 

Платили гарно.

Правда виявилося, що дитя майже новонароджене.

З матір’ю сталася депресія. Від того, що мозок дитини безнадійно постраждав при пологах. І вона відбула на лікування.

Мені було дуже страшно. В житті не мала справ з немовлятами. А тут ще й дитя з особливими потребами.

Та гроші на навчання були потрібні.

Але боялася я даремно. Денчик виявився золотою дитиною. І за той місяць вдвох з ним  я навіть відпочила. Малий легко вилікував мене від стресу після мого виключення з універу і зради друзів.

Коли живеш від годин, коли мале спить, до часу годування, купання , переодягання, все інше стає не просто неістотним. Воно зникає. Як сон. 

А реальність - дихання малого, його настрій, животик, як засвоюється молочна суміш, як він водить очима за іграшкою, як плаче, як заспокоюється…

До того ж у мене ніколи не було прислуги. Та й не буде, певно. А в цьому домі вона була. 

Не треба було думати ні про що, крім малого.

І я гралася з живою лялькою так, як не гралася в дитинстві. Він уже посміхався. Впізнавав мене. 

Звідки мені тоді було знати, що діти так рано не посміхаються?