2. Пригоди починаються

***
— Відійдіть, — почувся незнайомий голос. Низький, але владний. 

Ці двоє одразу послабили хватку. Здавалось, ось воно — я знову можу втекти. На відстані витягнутої руки чоловік — середнього зросту, світловолосий, точно не молодий. 

Хотілося б розгледіти його краще, але маска трохи злізла і деформувалася, тому перекриває мій кругозір.

Запах дорогого алкоголю вмить змішався з різким парфумом. 

Грубі пальці знову стиснули мої плечі.

— Пусти!

Я вдарила його підбором по гомілці. Ех, промазала, треба було цілитися в пах.

— Ах ти ж, с*ука, — морщиться, — Ти довго відпрацьовуватимеш це.

Чоловік проводить долонею по моєму обличчі. Фуу. Огидний. 
Мить. І різким рухом знімає з мене маску, обсипану пірʼям і блискучим камінням. Від шоку, я навіть не встигла зрозуміти, що мене вже вивели. Це якесь подвірʼя, схоже на задній двір. Спершу навіть не відчуваю холоду. На тілі  жар вперемішку зі страхом і злістю.

— Ді, ну не варто бігати від мене щоразу.

Ді? Він точно мене з кимось переплутав.

— Ти хто така? — мужик шокований розглядає мене.

— А кого ти шукав? — видаю зухвало, хоча страх нікуди не зник.

— Дідько, ви кого мені привели?!— ричить до своїх псів. — Де Діана? — просто скаженіє. 
— Вона звільнилася, — видаю і слідкую за його реакцією.

— Щоо? — морщиться.

— Звільнилася кажу. То ти ще й не дочуваєш? 
— Слухай, маленька курво, — бере моє волосся в кулак. — Якщо Діана до завтра не вийде на звʼязок, то її борг будеш віддавати ти. Усікла?!

— Що??? — шкірюся від болю. — Пусти мене, виродок. До чого тут я? Я взагалі тут не працюю.

— Шеф, хіба бо її прикиду не видно, що вона просто мимо проходила, — ці одноклітинні знову гигикають.

— Так, — протягує і відпускає волосся, — Де зараз Діана?

— Ще вчора поїхала за кордон, — брешу, але подругу не видам. 

Не знаю в що вона вляпалася, але тримаю планку до останнього. 
— Куди за кордон? — гарчить.

— Не знаю. Я мало знайома з нею. Так дівчата сказали.

— А ти хто така взагалі?

— Я стажерка. Перший день працюю, — переводжу погляд на цих двох придурків, які ледь не поламали мені кістки, і додаю. — Схоже, що останній.

— Чому так?

— Контингент відвідувачів, — прокашлююся, — специфічний. Можна мені вже йти? Бо моржування, це, якось, не моє, — кривлюсь, вказуючи на те, що навколо холод.

— Слухай, Діана винна мені купу бабла. Як вийде на звʼязок, то передай їй гарячий привіт від Кабана. А якщо ні, то я знайду і її, і брата. А від мене бігати не варто. Усікла?

— Зрозуміла.

Здається, пригоди починаються. У що ж Діана влипла?

Що б це не було, я точно знаю, що це заради брата.