Подумай, адже ти його кохаєш

Аврора

Я зачиняю двері під звуки розбивання скла. Скоріш за все, Андрій розбив склянку в пориві гніву. Я не зупиняюся, поки не дістаюся своєї спальні. І як тільки я повертаю ключ, я віддаю волю сльозам.
Боже, чому я така дурня?! Я ж так цього чекала. Я плакала 30 хвилин, потім пішла в душ.
Тепер я нарешті розібралась у своїх емоціях. Мені було дуже образливо, що колись Андрій сам дуже болісно мене відкинув, а потім я повинна бігти за його першим кликом. Ні! Цього не буде. Але ж я все одно його кохаю... Боже, як все складно!

***

Наступного ранку я прокинулася, привела себе в порядок і пішла до Каті.
— Катюша, вставай! — Сказала я.
— Ну ні! Можна ще трошки! — Зажмурилася дитина.
— Давай так, ми зараз поїмо, а потім ще поваляємося. Йде?
— ТАК!
Ми спустились у гостьову кімнату, де вже сидів Андрій з батьком, а Аліна і Крістіна накривали на стіл.
— Всім доброго ранку!
— Доброго ранку. — сухо сказав Андрій.
— Доброго ранку. — сказав батько Андрея і... Я побачила в його очах жаль?
Я так розумію ситуацію, він знає, але я думала, що він буде захищати сина, якому я "розбила" серце. Але ладно, з цим розберемося пізніше.
— Доброго ранку! — радісно сказала дитина, і Андрій нарешті посміхнувся.
Сніданок пройшов спокійно. Після того Андрій з батьком виїхали на роботу, а я, як і обіцяла, уклала дитину. Після чого я спустилася вниз до Аліни і Крістіни. Вони теж сьогодні дивилися на мене якось зі співчуттям.
— Привітік, ще раз!
— Привітік. — одночасно зітхнули дівчата.
— Ем, все нормально?
— О, моя дорогенька, нам так шкода тебе! — сказала Аліна.
— Мене?!
— Ну так, вчора Діма побачив Андрія, злий був як собака. Він закрився в кабінеті. Ми його таким ніколи не бачили, тому Діма пішов до Володимира Петровича. Той пішов до сина. Довго його там не було. Потім він вийшов і розповів все. — Розповіла Крістіна.
— Що все?
— Ну про те, що Андрій знає тебе давно і закоханий в тебе ми знаємо не один рік. Але тільки вчора дізналися, як Андрій тебе принизив. Його батько був такий на нього злий. Ти ж помітила, вони сьогодні не розмовляли за сніданком? — продовжила Крістіна.
— Я думала ви вважаєте за краще мовчати за прийомом їжі.
— Ех, ні. Вовочка так був розчарований. — зітхнула Аліна.
— Я думала, що Володимир Петрович буде злий на мене.
— Ти що? Ні звісно! Нам тебе так шкода! — сказала Аліна.
— Дівчата, все вже в минулому, — посміхнулась я, але посмішка вийшла не переконливою.
— Ми розуміємо, як тобі боляче, але ми бачимо, що ти Андрія кохаєш. — Сказала Аліна.
— І він тебе дуже любить! — додала Крістіна.
— Так що подумай. Може, ти зможеш його пробачити, і ви будете щасливі.
— Дякую, дівчата. Я про це тільки і думаю, — зітхнула я.
— І Катюша дуже тебе любить. Ми впевнені, ви будете чудовою сім'єю! — закінчила Аліна.