Бумеранг

Андрій

В двері постукали, але я розумів, хто це.
— Заходь. 
В спальню увійшла вона. Та, яку я люблю не один рік. Закохався я в неї відразу, правда, тоді вона була маленькою. А коли Філіпп зізнався мені, що вона мене любить, то я з якоїсь причини нічого кращого не знайшов, як сміятися з неї. Хоча насправді я люблю її, як божевільний. Після тієї ситуації ми з нею більше не бачилися. Вона перестала проводити час в нашій компанії. З Філіппом я дружу до цього часу, тільки тепер сім'ями. Протягом всього цього часу я її не забував. Запитував, як вона через Філіппа і Василісу, дивився її фотографії. Мій батько, Діма, Крістіна, Аліна, Філіпп, Василіса, всі вони знали про мої почуття. З Олею ми познайомились, тільки її я не любив, потім Оля завагітніла і ми одружились. Але вона почала мені зраджувати, і потім запропонувала розлучитися. Я її не звинувачую, адже весь наш шлюб я любив іншу. Хоча Олю не любив, але ніколи не зраджував. Насправді ще в шлюбі у нас стосунки були як у хороших друзів. Після розлучення практично нічого не змінилося, ми друзі з нею і її новим чоловіком Олегом, і також ми хороші батьки для Каті.
— Треба поговорити. — сказала Аврора. 
— Згоден. Я почну. Я кохаю тебе, — сказати, що вона здивувалася, це нічого не сказати, — тоді я сказав неправду, я завжди тебе кохав. Тому я хочу спробувати почати наші стосунки.
— Можна питання?
— Звісно.
— Чому ти мені сказав, що ти Олі зраджував?
— А ти про це, я звик всім так казати. Не хочу щоб мати моєї дочки була виставлена в поганому світлі. 
Мда... Звісно, не таку реакцію я хотів. Аврора стоїть без якихось емоцій. 
— Ну я рада за тебе, що ти мене кохаєш, і все таке. Тільки я вже тебе не кохаю.
— Ти зараз серйозно?
— Ну так. А що ти думав, ти мені зробив боляче, потім такий пальчиком поманив, і я вся твоя? Так я тебе засмучу.
Тепер я повністю зрозумів її почуття тоді. Мені дуже боляче. Я сподівався, що ми нарешті після стількох років будемо разом, але в долі інші плани. 
— Якщо це все, то я піду? Треба ще виспатися перед завтрашнім робочим днем. 
— Так, — мій голос зрадницьки зірвався.
— На добраніч, Андрію Володимировичу.
— На добраніч, Аврора.
Вона вийшла, а от я вперше за, напевно, все свою життя, віддав волю емоціям.