Остання надія

Аврора

— Доброго ранку! Чи є у вас запис? — запитала у мене секретарка з вражаючою усмішкою.
— Вітаю, я до Андрія... ем... — от халепа, значить розклад дня дівчинки я знаю, а от прізвище чи навіть по-батькові мого потенційного роботодавця — ні. Адже в цьому офісі сотні, ні, тисячі Андріїв, — у мене інтерв'ю на вакансію няні для дочки Андрія, а по-батькові чи прізвище, на жаль, не знаю.
— Так-так, мене попередив Андрій Володимирович, пройдіть, будь ласка. — сказала секретарка Інга (судячи з бейджика).
Інга повела мене в кабінет, який знаходився на 25-му поверсі. Будівля виглядала красиво, але стримано. Я підійшла до кабінету із табличкою "Генеральний директор". Я постукала.
— Заходь. — сказав чоловічий голос за дверима.
Я відкрила двері і вражаючись подивилася. Переді мною сидів ВІН.
— Ти?! — шоковано запитала я. На що Андрій лише усміхнувся.
— Сумувала? — коварно усміхнувся Андрій.
Мда... Такої підстави від брата я не очікувала. З Соколовським Андрієм я познайомилася в 7-му класі. Точніше, брат познайомив. Тоді він вже був в 11-му класі. З Андрієм їх познайомили спільні друзі, адже ми в одній школі не навчалися. Андрій був найдивовижнішим чоловіком у моєму житті. Навіть Вася не був таким. Про те, що мені подобається Андрій, я розповіла Філу перед його днем народження. Філіпп того року мав святкувати вдень з сім'єю, а ввечері — з друзями (до речі, і Андрій теж був запрошений). Я також йшла ввечері на свято. Філ мене постійно таскав із собою, і я була тільки рада. Усі його друзі знали мене як "малу Філіппа", і теж постійно мене захищали. Той роковий вечір я не забуду ніколи. Батьки поїхали на вихідні до родичів в інше місто. А о 19:00 прийшли друзі до нас. І під ранок повинні розійтися і відпочивати кожен у себе. Все йшло за планом. Але ближче до 12 ночі, коли всі вже непогано випили, Філіпп проговорився Андрієві, що я закохана в нього. У тому віці через підліткову перебудову я не була стрункою. Ну і Андрій розсміявся. Адже йому не треба маленька і ще й товста. Філіпп також засміявся. А я втекла до своєї кімнати і всю ніч проплакала. З Філею я не розмовляла приблизно тиждень. Потім помирилися. Але мою довіру він заслуговував назад довго. З того часу я уникала Андрія. Потім схудла. Хоч і була на нього образена, але все одно до цих пір люблю. І ось він сидить переді мною.
— Ти змінилася, мала, — сказав він з лукавою посмішкою.
— Це все, що ти хотів сказати?
— А ти все така сама дерзька! — розсміявся Андрій.
— Якщо ти подумав, що я прийшла сюди слухати твої насмішки, то я поспішаю тебе розчарувати. — повернулася я до дверей.
— Зачекай!
— Я пішла.
Я потягнулась до дверної ручки, але Андрій мене випередив і не дав вийти.
— Ну вибач, глупо вийшло і тоді, і зараз. Я справді не хотів тебе образити. Тої ночі я був п'яний і не думав, що несу.
— Мені все одно, все в минулому, — я сказала якнайбайдужіше.
— Впевнена? — запитав Андрій з кривавою усмішкою, провівши пальцем по моєї щоці.
— Впевнена! — ударила я Андрія по руці.
— Зовсім?
— Зовсім!
— Сто відсотків?
— Та пішов ти, — я обернулася до дверей.
— Ну все, все. Вибач, ти ж прийшла на співбесіду, вакансія ще актуальна.
— Саме так, я прийшла на співбесіду, а не слухати твої насмішки.
— Ну якщо на співбесіду, то тоді сідай, — Андрій показав на стільці навколо столу, — правда, проходь.
Я закотила очі, але все ж сіла. Андрій сів у голові столу.
— Отже, я вже прочитала всю інформацію, і якщо немає ніяких підводних каменів, то я готова вже сьогодні почати працювати. — чітко і серйозно сказала я.
— Отак сразу, а якщо ти мені не підходиш?
— Андрій, давай будемо серйозними. Ти знаєш, хто я, ти запросив мене на співбесіду. Не думаю, що я тобі не підходжу.
— Добре, ти права. Вся потрібна інформація у тебе є, якщо будуть питання — не соромся, питай. Дай свій телефон, я додам свій особистий номер. Зараз з водієм поїдеш до себе додому, забереш речі, він тебе привезе до мого будинку. Там ти познайомишся з персоналом і безпосередньо з Катею. Ввечері я приїду з роботи, і ми всі разом повечеряємо. Катя — мила дівчинка, думаю, ви швидко знайдете спільну мову. Тим паче я знаю, що у тебе є племінниця такого ж віку, і у вас чудові стосунки.
— Звідки ти знаєш? — здивовано запитала я.
— Ну, я часто завітую до них у гості, Аліса і Катя подружки. Так як Аліса і мені і Каті продзижчала всі вуха, яка у неї крута тітка. Що, коли вона виросте, хоче стати такою ж, як ти, красивою, доброю, веселою, — я посміхнулася, адже Алісу і я обожнювала, але ніколи не могла подумати, що вона до мене так ставиться, — отже, Катя верещала, щоб у мене була така дружина, як ти. Так що, коли вона дізналася, що ти будеш її нянею, то верещала на весь будинок. — Андрій усміхнувся, було видно, що він любить свою дочку.
— Зрозуміло. Вибач за особисте питання, але твоя дружина...
— Ми в розлученні. У нас з нею залишилися нормальні стосунки. А якщо тебе цікавить причина розлучення, то я їй зраджував.
Я здивувалася, але не стала продовжувати цю тему. Якщо і була у мене надія, що ми згодимося, то тепер вона остаточно померла. Адже я не хотіла наступати на ті самі граблі і жити зі зрадником. Я мовчки дала Андрію свій телефон. І через 5 хвилин я вже їхала з водієм Олександром до свого дому.