Треба було сказати «ні»

Аврора

Значить, стою біля офісу. Нагадайте мені, будь ласка: чому я тут?! Ах, так! Мій дорогий брат постарався. Ну, звісно, дякую йому за турботу... АЛЕ! Я можу сама впоратися зі своїм життям. Ну, ладно, все, що не робиться, все на краще. Так часто каже мама. Але розумієте, коли ти людина ззовні, то ці слова вірні. Але коли ці слова адресовані тобі, то це якось не дуже заспокоює. І вже могло б обійтися, просто сказати "ні"...

Кілька днів тому...

— Привіт, улюблена сестричко! — сказав у трубку Філіпп.

— Що треба?

— Уф, яка ти груба! — обурився він.

— Філіпп, давай не будемо витрачати не моє і не твоє час, — сказала я — я ж знаю, якщо ти починаєш так розмову, значить, тобі щось треба. Так що давай ближче до справи.

Може здатися, що Філіп мене дратує. Але це не так. Я обожнюю брата. Навіть більше, ніж обожнюю. Він мені і як найкращий друг, і як брат, і як порадник. Величезне спасибі можна сказати нашим батькам, вони з самого дитинства вбивали нам в голову, що ми з братом найближчі друзі один одному. Незважаючи на різницю в віці. Звісно, різниця була не велика — Філя був старший на 4 роки. Але ми все одно обожнюємо один одного. Філя часто захищав мене перед усіма підряд. За що я йому дуже вдячна.

— Аврор, я навіть собі не допомагаю... — промовив брат.

— БЛИЖЧЕ ДО МЕТИ! — закричала я в трубку. Філіпп зітхнув:

— Сонечко, ти ж без роботи наразі? — запитав він.

— Так, — я вчилася на педагога.

Хоча папа і пропонував мені вчитися на менеджменті та йти до нього в компанію, або Філіпп пропонував до своєї компанії. Вони обидва підприємці. У тата будівельний бізнес, який стрімко пішов вгору незадовго до народження Філі. А сам Філіпп відкрив декілька років тому з нашим спільним знайомим також будівельний бізнес. Тільки свій. Філіпп і Костя познайомилися в 7 класі, коли Костя перейшов в нашу школу. З того часу вони стали найкращими друзями. Закінчили школу, вступили в один університет на один факультет, після чого через пару років відкрили бізнес і стали партнерами.

Я вирішила не йти їхніми слідами (Філе і самому було цікаво будівництво, його ніхто не змушував йти по слідах батька), я все ж пішла після 9 класу в коледж на педагога. В коледжі я познайомилася з ним. Його звали Вася. В нього я закохалася з першого погляду. Він саме закінчував коледж. Ми почали зустрічатися, він устроївся працювати менеджером з продажів в престижну компанію. Заробляв хороші гроші. Правда, татові він не особливо сподобався. Тато просив бути з ним обережніше. Коли я закінчила коледж, Вася переконав мене не йти навчатися далі. Він же міг мене забезпечувати. Я відмовлялась, але скажу чесно, я не знаю як, але він мене переконав. Тато від цього був не особливо в захопленні, навіть якщо врахувати, що з мамою вони теж познайомилися, і після весілля мама стала домогосподаркою і досі нею є. Загалом, нас тата ми переконали і через пару тижнів я остаточно переїхала до Васі. Все було, як у казці, я готувала для улюбленого чоловіка, він працював, а ввечері ми проводили час разом. Правда казка тривала не довго. Через пару місяців після переїзду я вирішила відвідати Васю на роботі і застала його в своєму кабінеті з колегою. Як ви вже здогадалися, це не була розмова по роботі. Як би не смішно, я вийшла, почекала, поки вони закінчать, потім зайшла до Васі і сказала, що все, бачила і ми розходимося. У відповідь він на це тільки посміявся, ведь він знаходив, що завдяки йому (хоча я і сама винувата) у мене немає вищої освіти, а без нього зараз не було б. Він знав, що я горда і до батьків не повернусь. Але знаєте, я була більше горда, щоб залишитися з такою людиною під однією дахом, ніж повернутися до батьків. Тому через пару годин за мною заїхав татин водій і відвіз до батьків. Коли я приїхала і побачила маму, тата, Філю і його дружину Василісу, якім, скоріш за все, тато подзвонив, то я вперше за ці довгі години віддала волю емоціям і розплакалася. Як незвичайно папа не ругався і не говорив: "От я говорив!". У мене дійсно дуже класна сім'я, і вони мене підтримали. Я жила в батьків і до цього часу, вони мене ні разу не докоряли. Більше того, Філя знає, що мені все одно незручно перед ними:

— Так от, у мене є друг в розлученні. У нього п'ятирічна донька. І йому потрібна няня.

— А зі мною не хотів порадитися? — дивувалася я.

— Ну вибач, просто заходив розмова, я і розповів про тебе, а він і попросив передати тобі, щоб у понеділок прийшла до нього в офіс на співбесіду, — не припиняв дивувати мене брат.

— Як у вас все просто! — зітхнула я.

— Загалом зараз всю інфу пришлю в телеграмі. Все, мені треба бігти. Обіймаю!

Через пару хвилин я вже читала обіцяну інформацію. Хоча скажу вам, вона була не густою. Все тому, що як уточнив брат, цей його друг, серйозна людина. Тому хоч я і сестра його друга, але все одно багато інформації видають не можуть.

Його звуть Андрій — 28 років (як моєму братові). Донька Катя — 5 років. У понеділок о 10.00 я повинна приїхати в офіс за адресою: вулиця Світла, 15. Якщо все задовільнить обидві сторони, то цього вечора я переїду в його особняк.Він живе з дочкою за містом. Я буду жити разом з ними. У мої обов'язки входить: грати, годувати, розвивати і просто проводити час з маляткою з 8.00 до 21.00 (режим дівчинки) з понеділка по п'ятницю. У вихідні дівчинку забирають мама і отчим. У вихідні я можу робити, що хочу, або залишатися в особняку, або їздити в місто. Але ввечері в неділю я повинна буду зустрічати Катю в особняку. Зарплата дуже-дуже висока. Що мене несказанно здивувало. У принципі все не так важко, я люблю дітей, і вони мене теж. Батькам я попередила про цю можливість і вони за мене щиро пораділи. Хоча, як вони казали, я їх не обтяжую, мамі ж зато вдома не сумно. А для тата це не проблема утримувати мене. Але я так не можу. І отже в понеділок о 10.00 стою біля офісу Андрія