Можливо я колись до тебе доторкнуся...

Вона

 

Вона була як сон серед негоди,

Неймовірной версієй буття,

Незримої і легкої природи,

Пігулкою для щастя й забуття.

 

Світилась свіжим денним світлом,

Пурхала віями як птаха лісова,

Від неї віяло м'яким і теплим вітром,

Як музика лились її слова.

 

Сміялась як маленька чарівниця,

І візерунки поглядом плела,

Не помічала нас удвох столиця,

Одначе я пішов й вона пішла.

 

10.08.2019

©Олександр Гаврик CC BY-NC-ND 4.0




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше