Можливо, це і є кохання?

Розділ 57. Юліана.

Валерія кілька разів пройшлася кабінетом, навіть у вікно поглянула.

За вікном вже зібралися осінні сутінки. Вересень майже завершився, скоро розпочнеться жовтень.

Другий місяць осені вступить у права.

-  Що ж, гаразд, - каже власниця кабінету, - тоді послухай мене. Слухай уважно.

Голос сестри змінюється, стає холодним. Відчуваю себе незатишно, десь кольнуло почуття провини.

Я зараз розчаровую сестру, роблю те, чого вона не очікувала.

Але це почуття зникає так само, як і з’явилося. Все життя робила те, чого очікували від мене інші.

Більше такого не буде.

Навіть якщо доведеться заплатити дорогу ціну.

-  Юліано, можеш робити зі своїм особистим життям що хочеш. Пошкодуєш про це, але то вже твоя справа. Проте, якщо ти дійсно підеш від Євгена, покинувши його заради Стаса, тоді не розраховуй, що все інше також залишиться як раніше.

Я кивнула, прекрасно розуміючи що має на увазі сестра.

Що ж! Передбачала, що так і буде.

-  Юля, ти зараз можеш втратити роботу.

-  Звільниш мене?

-  Здогадайся.

-  Скажи прямо, Валеріє. Ми, сестри, не повинні робити натяків.

Валерія стоячи посеред кабінету, розглядає мене, наче музейний експонат. Не вірить, що завжди слухняна і покірлива молодша сестра, раптом стала дорослою.

-  Якщо ти вважаєш, що можеш приймати подібні рішення, не думаючи про рідних, не думаючи про наслідки, тоді так. Ти, егоїстка, Юля.

-  Зрозуміло. Не велика втрата. Мені тут не подобалося працювати. Від нудьги загнутися можна.

-  І ще одне: квартира в якій ти живеш.

-  Що з нею?

-  Не прикидайся. Житло тобі купила я.

-  Саме так.

-  Нагадати, кому належить ця квартира?

Я поглянула на Валерію, розуміючи, про що йдеться. Валерія, яка завжди контролювала моє життя, тепер вимагала плати за те, що сестра вирішила піти власним шляхом.

-  Ти хочеш, щоб я звільнила квартиру?

- Ти вирішила будувати життя зі Стасом. Я не збираюся оплачувати квартиру для людини, яка демонстративно проігнорувала все те, що я для неї зробила.

На мить стає страшно. Виходить, що зараз, просто зараз, я залишаюся без роботи і без даху над головою. Відмовилася від вигідного шлюбу…

Що я робитиму далі? Нічого у житті не маю, крім Стаса. Коханого хлопця, який, поки що, навіть не знає, що утнула його колишня дівчина.

Нікого крім Стаса…

Мені більше ніхто і не потрібен. Ні про що не шкодую.

Вставши з дивану, повільно рушила до дверей. Вже беручись за ручку, почула голос Валерії, який змусив застигнути на місці.

-  Юля…

-  Так?

-  Коли зрозумієш, що зробила помилку, не приходь до мене з прохання повернути все назад.

Подивившись на неї, хочу відповісти різко. Заявити, що не має права вирішувати за мене, як жити.

І з ким бути.

Але я сказала інше. Сама не очікувала подібного.

- Помилку? Зробити вибір на користь коханого чоловіка – це помилка? Це ти, Валерія постійно помиляєшся. Не хочеш того визнавати, але це так.

Старша сестра підводить на мене погляд. Очі блищать, не знаю, від гніву чи чогось іншого.

-  Колись тебе покинув чоловік, якого ти кохала і, можливо, зараз кохаєш, - продовжую я, знаючи, що втрачати нічого, - замість того, щоб спробувати знову побудувати стосунки, ти вирішила закритися, піти у роботу. Ти багато досягла, не сперечаюся. Але чи стала ти щасливою, Валеріє?

На мить вона опускає погляд, але тільки на мить.

-  Я скажу за тебе, сестричко. Не стала ти щасливою, але чомусь вирішила, що можеш керувати життям молодшої сестри.

-   Я хотіла вберегти тебе від помилок.

-  Мої помилки, то мої помилки. Зараз я не помиляюся. Я кохаю Стаса і готова заради нього відмовитися від розкішного життя.

-  Це маячня, - відказує Валерія, але помічаю як тремтить її голос.

На мить закусивши нижню губу, ставлю їй питання:

-  Якби твій коханий повернувся і сказав: «покинь все і будь знову зі мною», щоб ти зробила, Валері? Якби він все усвідомив і сказав, що все ще, тебе кохає?

Валерія збліднула так, що я навіть стривожилася. Хоч би не зомліла, не хочеться бути причиною поганого самопочуття сестри.

-  Валері, - продовжую я, - якби там не склалося далі, я не повернуся. Ненавиджу те життя, яке вела до цього моменту. Більше не хочу так жити.

-  Ти відмовляєшся від мене?

-   Ні, - коротко відказую, - мій номер телефону знаєш, телефонуй, коли забажаєш. Поки бувай.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше