Можливо, це і є кохання?

Розділ 48. Стас.

Гуляючи з Уляною парком, ставлю собі подумки питання: навіщо погодився на зустріч? Відповідь знаходиться швидко: хотів з нею побачитися.

Ініціативу проявила вона, і це вже вчетверте. Дивно якось, завжди вважав, що чоловік має робити перший крок.

Уляну це не бентежить, мабуть і мені не потрібно задумуватися над подібними дрібницями.

Коли побачив дівчину біля входу у парк, зрозумів, що радий зустрічі. Уляна помітивши мене, підходить ближче.

-  Привіт, - усміхається, - як же рада тебе бачити.

-  Привіт. Навзаєм.

Уляна сьогодні особливо гарна. Довге волосся спадає їй на плечі, щоки злегка почервоніли від осінньої прохолоди.

На ній красується шарф, який вдягнув при першій зустрічі. Я не забрав його, Уляна не поспішає повертати. Та нехай так все і залишається.

Привітавшись, рушаємо алеєю. Спочатку розмовляємо про буденні речі, обговорюємо замовлення на роботі, нестерпних клієнтів, навіть погоду. Більшу частину прогулянки говорить Уляна, я слухаю, інколи вставляючи власні репліки.

В якийсь момент, наблизившись до мене, дівчина бере за руку, змусивши на мить завмерти. Її пальці такі теплі, а моя рука холодна.

Повернувши злегка до неї голову, помітив, що Уляна усміхнулася. Нічого не залишалося, як усміхнутися також.

Не відсмикнув руку, хоча першою реакцію було саме це.

Звернувши з центральної алеї, рушили стежкою, що акуратно вилася між деревами. Перехожих ставало менше, шум і метушня міста віддалялися. Залишилися тільки ми і шелест першого опалого листя під ногами.

-  Тут тихо, - зауважила Уляна.

Я кивнув, не знаючи, що додати. Останнім часом задумувався все частіше.

-  Стасе, - несподівано говорить Уляна.

-  Що?

Дівчина опустила погляд на наші руки, які досі виглядали так, наче їх склеїли.

-  Маю дещо тобі сказати.

-  Говори, - погодився я, спостерігаючи за птахами, що кружляли у синьому небі.

Супутниця зробила глибокий вдих, наче наважувалася на щось дійсно важливе. Почуваюся у відповідь спокійним. Аж занадто…

-  Ти мені подобаєшся.

Я промовчав на щирі і відверті слова. Може тому що вже знав, про що буде йтися? І все рівно, не знав, що маю відповісти.

-  Кажу це повністю серйозно, - продовжує дівчина, - мені з тобою дуже приємно і легко. Ти не такий, як здався спочатку.

-  Яким же я тобі здався?

Уляна засмілася, своїм звичним і доброзичливим сміхом.

-  Думала, що ти дуже серйозний, навіть холодний. І краще до тебе не підходити.

-  Може так і є, Уляно. Я не маю того, що так цінують дівчата.

-  Неправда, - похитала головою Уляна, - я ж підійшла і не шкодую.

Спробував усміхнутися, але не вийшло. Уляна – дівчина, яку має сенс полюбити. Та як бути, коли у серці живе тільки один образ…

«Можливо, це і є кохання? Чи радше одержимість».

Несподівано Уляна робить крок ще ближче, опиняючись впритул. Від чого моє обличчя спалахує, стає спекотне у холодний осінній день.

-  І ще…

-  Так?

-  Ти дуже красивий, Стасе.

Подібна заява змусила геть розгубитися і випалити:

-  Це вже точно неправда, Уляно. Не вигадуй.

Вона поглянула мені у вічі:

-  Я не вигадую. Не розумію, чому ти сам.

-  Бо я кур’єр і невдаха, - кажу, злегка відвернувши голову.

-  Невже не помічаєш, наскільки подобаєшся дівчатам.

Пирхаю, щоб приховати збентеженість.

-  Чому ти так вирішила? Сама придумала?

-  Аж ніяк. Це видно здалеку.

-  Що саме?

-  Як вони дивляться на тебе. Просто ти не помічаєш або не хочеш помічати. Яку таємницю приховуєш?

Симпатична дівчина піднявши руку легко торкається мого плеча.

-  Дозволиш?

Піднялася навпочіпки…

Я розумію, що зараз станеться, хоча б тому, що це не вперше. Кожна зустріч завершувалася поцілунками і щоразу картав себе, що не зумів зупинити це вчасно.

Зараз, перш ніж її губи торкаються моїх, обережно, але впевнено зупинив Уляну. Після чого поклав руку їй на плече, наче збираючись підбадьорити.

Не тільки саму Уляну, але і себе.

-  Не поспішай.

Уляна завмирає, наче не до кінця зрозуміла сенс сказаного. Поступово погляд змінюється, здається розгубленість здатна змінитися гнівом.

-  Щось не так… Стасе, я щось не те зробила?

-  Ні, - коротко відказую, - я не хочу поспішати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше