Розділ 44. Юліана.

Я практично одразу пошкодувала, що прийняла запрошення Євгена. Тепер доводиться сидіти, вдавати піднесений настрій і слухати розмови, які нецікаві.

Причому, більшість людей не знаю. Певне, то інвестори, чи як ще їх називають. З незнайомими чоловіками найбільше говорить батько Євгена та його другий син. Мій наречений зрідка вставляє слово, не хоче залишатися осторонь.

Може, все це звучить від мене невдячно. Євген знаходиться поруч зі мною, батьки усміхаються мені, привітно і щиро. Дружина брата зацікавлено розпитує про життя.

На столі горять свічки, стоять келихи з рубіновим вином, тарілки із смачними стравами. Офіціанти безшумно приходять та йдуть.

Це й є розкішне життя, про яке мріють більшість людей. Виглядає все дійсно красиво та правильно…

Аж занадто правильно… навіть нудно стає від усвідомлення, що тепер я частина цього світу.

Залишається тільки сидіти поруч з нареченим, усміхатися і кивати, коли хтось вирішує звернутися до мене.

Мама Євгена та його брата із задоволенням розповідає чергову історію синів, а я слухаю. Принаймні, вдаю, що слухаю.

Так ніхто не помітить, що думками знаходжуся не тут, не у цій залі.

Мої думки поруч із Стасом…

Скільки можна? Вже давно пора сказати «досить». І я говорила багато разів. Поставила мету забути про колишнього коханого. Більше не думати і, головне, не шукати причини, щоб зустрітися з ним знову.

Жити далі, насолоджуватися тим, що моє життя заможне.

Саме тому прийняла рішення прийти на вечір із Євгеном. Нещодавно думала про те, що наші стосунки варті, щоб їх зберегти. Звісно, це все хвилює виключно мене, Євген навіть не здогадується.

Багато думала про те, що почуття до Євгена дуже сильно відрізняються від того, що викликав у мені Стас… чи й досі викликає?

Але цілком можливо, що кохання не завжди приходить наче блискавка. Почуття можуть бути тихими і затишними.

Те, що у минулому спалахнуло до Стаса, не обов’язково має повторитися. Я вже не студентка, пора подорослішати.

Сиджу і намагаюся у це повірити. Внутрішній голос шепоче про те, що якби дозволили зараз піти до коханого, я б зірвалася з місця і помчалася до Стаса…

Відганяю ці думки. Я, певне, ще не виросла. Маленька, мрійлива дівчинка, яка все ще вірить у щире кохання.

Хоча у що вірити, як не у подібне?

«Коли почнеш працювати в агентстві Валерії, не буде часу думати про подібну маячню», - переконую себе, але щось всередині не погоджується.

-  Юля, - роздалося зовсім поруч.

Я навіть смикнулася від несподіванки, після чого підняла погляд. Зіткнулася з поглядом Євгена, в якому промайнула легка тривога.

-  Все нормально? Кохана, ти напружена.

-  Все добре, - кивнула я, - трошки задумалася.

Євген неймовірно вродливий у вечірньому костюмі, складно ним не замилуватися.

Він усміхається, після чого підводиться і за столом стає тихіше. Всі звертають увагу на сина успішного бізнесмена.

-  Дякую, що всі прийшли. Хоча і розумію, що ви це зробили заради мого батька, але все-таки, попрошу хвилинку уваги до власної персони.

За столом одразу стало тихіше, Євген продовжує усміхатися чарівною усмішкою. Вся його постать демонструє харизму.

-  Збираюся сказати вам дещо важливе.

Не відаю чому, але відчула легку тривогу. Всі навколо оживилися, а я злегка втягнула голову у плечі, наче хотіла сховатися. Здається, ще трохи і під стіл залізу.

-  Це ж треба, - весело промовив брат, - я думав, вечір обійдеться без сюрпризів, налаштувався на нудне завершення.

Євген замість відповіді, потягнувся до кишені штанів і в мене у душі похолонуло.

Тільки не це… все, що завгодно, але… ні.

Тільки б це не виявилася обручка.

Дивлюся на його руки, ніби намагаюся силою думки змусити нареченого витягнути щось інше. Не маленьку коробочку, в якій сяятиме ювелірна прикраса.

Проте саме невелику коробочку темного кольору, Євген і дістав.

-  Євгене, - кажу, не стримавшись.

Той тільки усміхнувся, очі засяяли.

-  Юліано, давно пора це зробити.

За столом присутні затамували подих в очікуванні. У мене обличчя спалахнуло, захотілося провалитися крізь землю.

-  За ці місяці, що зустрічаємося, - продовжує Євген, - ти стала для мене дуже важливою людиною. Я хочу, щоб віднині ти знаходилася поруч не просто як дівчина.

-  Так я ж… і не дівчина, а наречена, - кажу якось недолуге.

Вже деякий час, мене всі вважають нареченою Євгена. Зараз чітко розумію, наскільки це влаштовувало.

Нехай так все і продовжується. Залишуся нареченою… стати дружиною не поспішаю.

-  Годі вже бути нареченою, - твердо відказує Євген, - настав час нам поєднати долі, стати законним подружжям.