Розділ 28. Юліана.

Я повернулася з побачення вся в сльозах. У нас з Євгеном і раніше могли виникати дрібні, побутові сварки, але не настільки.

Чомусь останній час я думала над тим, що потрібно…врятувати наші з Євгеном стосунки. Хіба не так? Забагато думаю про Стаса, ревную Євгена до студенток, міркую, чи щасливі ми разом.

Все це неправильно, адже коли люди складають пару, треба довіряти одне одному, кохати…

Вважаю, що саме дівчина повинна подбати про те, щоб зберегти романтику і довести, що здатна стати опорою для чоловіка.

Принаймні я так думала, коли зустрічалася зі Стасом. Минулого не повернеш, варто дивитися у майбутнє.

Я вірно думаю. Стас – моє минуле, яке дійсно можна пригадувати інколи. Але саме Євген являється моїм майбутнім.

З цим чоловіком планую будувати родину, подальші плани, виховувати дітей. Тому і варто налаштовуватися на те, щоб цінувати тільки його.

Збираючись на побачення ретельно вибрала сукню і зробила зачіску. Нафарбувала вуста улюбленою рожевою помадою.

Коли оглянула себе у дзеркалі, то зрозуміла, що задоволена собою. Виглядаю карколомне, Євген буде задоволений також.

Побачення пішло не так, як сподівалася з самого початку. Ще до того, як Євген привітався зі мною, відчула, що настрою у чоловіка немає.

Коханий сидів біля вікна у кафе, де ми домовилися зустрітися. Перед ним лежав телефон, але господар не дивився на нього. Вродливе обличчя виглядало насупленим і похмурим.

Мене це стривожило. Невже в університеті щось не так? Чи особисті проблеми? Він має розказати мені, поділитися…

Підійшовши до столика, обережно сіла навпроти. Тільки після цього, Євген мене помітив і навіть зробив спробу усміхнутися.

-  Привіт, Євгене, - у мене показати зуби вийшло дещо більш щиро, але тривога не відпускала.

-  Привіт, мила. Чудово виглядаєш.

-  У тебе щось сталося?

-  Ні, - відказав Євген.

Занадто швидко відказав, щоб могла відчути полегшення. Помовчавши трохи, наважилася додати:

-  Євгене, ти якийсь похмурий.

На що наречений зітхнув так, наче я його дістала.

-  Юліано, все добре. Втомився…

Простягнувши руку, накрила його долоню.

-  Євгене, я просто спитала. Я хвилююся…

-  Не варто. Я сказав, що все в порядку. Моїх слів недостатньо?

Не хочу сваритися через дрібниці. Врешті решт, може дійсно йдеться про дрібницю. Через яку Євген, як справжній чоловік, не хоче турбувати.

-  Добре, - відказую бадьорим голосом, - рада бачити тебе.

-  Я також, - кивнув Євген і це знову здалося занадто офіційним.

Десь півгодини нашого побачення не відпускало напруження. Я щось запитувала, він відповідав. Потім все поступово почало змінюватися.

Важка хмара поганого настрою, що нависла над нами, почала потроху розсіюватися. Євген почав навіть жартувати, що з ним не так часто трапляється, а я повірила, що нічого не сталося і переймалася через незначні події.

Після десерту і кави, збираючись йти, Євген раптом зробив сюрприз.

-  Юля, зачекай. Дещо є для тебе.

Не без цікавості поглянула на чоловіка.

-  Що саме?

Євген дістав з дорогого портфелю маленьку коробку і простягнув мені.

-  Це для тебе, кохана.

Усередині щось тепло стиснулося. Все-таки, Женя дуже милий. Ніколи не забуває про те, що кохану дівчину потрібно балувати подарунками.

Відкривши коробочку, завмерла від захвату. Там лежав кришталевий янгол, крильця якого покриті позолотою.

Виглядає настільки мило і прекрасно, що перехопило подих. Підвела очі на Євгена, який стояв, усміхаючись. Від напруження на вродливому обличчі не залишилося і сліду.

-  Чому саме янгол, Євгене?

-  Побачив цю красу і подумав про тебе, Юліано.

На обличчі проступає рум’янець, усмішка розквітає на вустах.

-  Він прекрасний, Євгене. Дякую тобі.

Не стримавшись, поставила янгола на стіл, відійшла на пару кроків, щоб помилуватися з відстані. Переливається різними кольорами веселки. Промайнула думка, що ця крихка річ коштує дуже дорого.

Звісно, не кажу цього уголос. Чи має важливість ціна речі, коли подарована від щирого серця?

Несподівано розумію, що хочу емоційне подякувати Євгену. Так, як відчуваю.

-  Дякую тобі, - подаюся вперед і обіймаю чоловіка.

Той, дещо сповільнено, але обіймає у відповідь.

І все б було добре, якби я не ненароком не зачепила столика…

Янгол хитнувся і впав зі столика на підлогу. Яка, наче навмисно, виявилася мармуровою.

Звук від розбитого кришталю розітнув повітря. Роздався по всьому простору.