Розділ 26. Стас.

Незважаючи на те, що повернувся додому раніше, все рівно так втомився, що хотілося одного: лягти на ліжко і лежати.

Що я і зробив у компанії Чеддера. Поклавши рюкзак на крісло і скинувши взуття, ліг на ліжко, із насолодою потягнувся. Бігати цілий день по місту, доставляючи замовлення, таке собі задоволення, але іншого, поки що, дозволити собі не можу.

«Поки що? Коли зможеш дозволити? Ти застряг на цій роботі. Куди ще візьмуть без освіти, досвіду та інших відповідних вимог? Тримайся за роботу кур’єра, інше поки не світить».

Подібні думки не вперше приходять у голову, хоча намагаюся їх там не затримувати. Тоді впаду у депресію, а життя і так несолодке.

Що мене чекає у майбутньому? Так, я поки ще, молодий, час працює на мою користь. Що буде далі? Не світить якась карколомна кар’єра, навряд чи зможу утримувати родину та виховувати дітей.

Так і житиму з мамою…

Хоча навіщо себе обманювати щодо родини? Єдина жінка, з якою б хотів будувати стосунки, для мене, назавжди недоступна.

Все, що залишається, так це пригадувати ті щасливі моменти, коли гуляли містом, взявшись за руки.

І тоді я мріяв про те, що зможу гарно заробляти у майбутньому, дарувати коханій дівчині все, що вона забажає.

Говорив це вголос, а Юля усміхалася і говорила, що їй нічого не потрібно. Вона просто хоче бути поруч зі мною…

Що змінилося відтоді? Чому вона передумала?

«Все просто. Розгледіла, який ти невдаха. Вродлива та розумна дівчина не повинна розмінювати життя на такого. Пора вже змиритися з цим».

Я змирився. Майже.

Повернувши голову, дивлюся на рудий клубок, який зручно влаштувався на ліжку. Чеддер посапує у вісні, виглядає таким задоволеним.

Певне, йому сниться Грація.

Простягнувши руку, погладив кота, той потягнувся і замуркотів, не прокидаючись.

-  Добре тобі, малий, - відказую, знову торкаючись шовковистої шерсті улюбленця, - ні про що у цьому житті не доводиться думати.

Продовжую дивитися у стелю, думаючи про Юлю. Хоча сенсу від того ніякого, тільки завдаю собі болю.

Може піти перекусити? На кухню щось має залишитися. Мама пішла у гості до подруги, сказала, що там і заночує.

Правильно, мамі теж потрібно відволікатися, якось розважатися.

Підводжуся, і тут  же смикаюся від несподіванки.

Телефон, який лежить поруч на тумбочці, починає галасувати. Дивлюся на час, майже восьма вечора.

Хто це надумав мені телефонувати? Завтра у мене вихідний, тому якщо це по роботі…

Номер незнайомий, через що починаю хвилюватися. Може скинути?

Проте, приймаю виклик.

-  Слухаю.

На тому кінці мовчання, через що напруга стає більшою. Хтось вирішив розважитися? Я не в гуморі.

-  Хто це? Коли це жарт, то бувайте…

-  Стасе…

Завмираю, тримаючи телефон. Здається, вже дах потроху їде через всі ці події.

Голос Юлії…

-  Юля? Тобто, Юліана? Чи помиляюся?

-  Не помиляєшся. Це я, - прошелестіло у відповідь.

Мені здається чи кохана дівчина чимось засмучена? Що у неї могло статися? Невже Євген засмутив?

-  Звідки у тебе мій номер телефону?

Чудово! Щось більш недолуге ляпнути не міг? Що у мене за манера?

-  На твоїй роботі дізналася. У тебе ж на все один номер. Ніколи не розділяв особисте життя з робочим.

-  Причин немає розділяти. Юля, ти плачеш?

Почулося схлипування, від якого стискається серце. Моя Юля плаче, а я не поруч. Усвідомлення цього, змушує відчувати бажання зірватися з місця і помчатися у невідомість.

Знайти Юлію, обійняти, заспокоїти. Притиснути до себе і сказати, що все буде добре. Ніхто і ніколи її більше не ображатиме.

Хоча я навіть не знаю, у чому полягає причина її сліз.

-  Не те, що плачу, - тихо каже Юля, - засмучена. У такі моменти, завжди зверталася до тебе. Вирішила і цього разу…

Хочеться спитати: чому ж не до Євгена? Вчасно прикусив язика…

Питання логічне: до кого має звертатися дівчина, я не до коханого чоловіка? Хіба не Євген повинен бути для неї опорою і захисником?

Чому Юлька зателефонувала мені? Тим паче, не обмінювалися телефонами.

-  Пробач, що турбую, - тихо говорить дівчина, - розумію, що у тебе може не бути часу…

-  Для тебе час завжди знайдеться, - перебиваю і знову шкодую про сказане.

Ну от навіщо? Хто я для неї, а вона для мене, коли кажу щось подібне?

-  Стасе, - продовжує дівчина, - ми можемо зустрітися? Зараз?

Питання буквально заганяє у ступор. Вона це серйозно? У нас  нещодавно була розмова, що більше бачитися не повинні. Поставив умову, щоб колишня не турбувала мене, не порушувала власну ідилію у житті.