Розділ 22. Стас.

Юлія мовчить деякий час і це знову створює цікавий контраст. Колись вона була такою життєрадісною дівчиною, що мимохіть заряджала енергією всіх довкола.

Навіть мені передавався її завжди хороший настрій. Особливо, це було важливо, коли доводилося йти на пари після нічної зміни на роботі.

Коли хотілося впасти і заснути. Інколи так і ставалося. Куняв над підручниками, від чого одногрупники вкотре піднімали на сміх.

-  Ти все ще ображаєшся на мене? - ставить Юля питання, яке боявся почути.

Я усміхнувшись, досить легко відказую:

-  Ні. Чого б це? Все що було, залишається у минулому.

Усміхаюся ширше, сподіваючись, що дівчина перестане наполягати.

Але вона навіть не думає того робити.

-  Скажи мені правду.

Закусивши губу, відчуваю роздратування. Навіть не здатен сказати, що саме зачепило мене в її словах. Невже те, що шатенка реально хоче почути правду?

Наче це не очевидно.

Несподівано розумію, що таки бажаю сказати правду. Втомився брехати собі…

-  Цікаво, за що я маю ображатися? - різко запитую, - хоча, так. Ти права. Може за те, що покинула мене тоді?

Юлія смикнулася, але я  вже не збирався відступати.

Сама ж наполягала, щоб сказав правду.

-  Я не хотіла тебе образити. Так сталося…

Хитаю головою на її слова. Навіть смішно слухати. Вона ж не маленька дівчинка, яка не знала наслідків.

-  Думаєш, я в це повірю? Юлія, якби не хотіла… ти б не зробила те, що зробила. Ти ж могла…

На мить запинаюся, з докором дивлячись на дівчину. Розумію, що дозволяю старій образі проявити себе.

Те, що приховував роками, тепер хочу висказати.

-  Ми ж могли тоді розійтися мирно. Ти ж мала змогу сказати як є. Щиро поговорити зі мною. Здається, я заслуговував на це хоча б трохи.

-   Звісно заслуговував…

-  Невже так складно сказати, що більше не любиш мене? Бажаєш знайти іншого, кращого хлопця.

Гірко усміхнувшись, відчуваю, що горло перетискають спазми. Не вистачало, щоб я, дорослий парубок, розридався.

-  Я б зумів це пережити. Заради твого щастя, пожертвував би власними почуттями.

Юля продовжує дивитися на мене, а я намагаюся не відвести погляд.

Ці великі, сріблясті очі завжди мене гіпнотизували. Мали неймовірну владу над моєю волею.

Але то було колись. Не збираюся ставати на ті ж граблі. І так добряче вже тріснули мене.

-  Так, мені б було боляче. Може б напився на останні гроші. Але моя колишня дівчина повелася зі мною чесно, якби повідомила як є.

Шатенка хоче щось сказати, але в останню мить зупиняється. Видимо, дійсно не здатна підібрати слова.

Та що тут скажеш?

-  Весь цей час було цікаво. Навіщо? Нащо ти виставила мене на посміховисько перед усією групою? Розваги захотіла? Мої почуття до тебе були не більше ніж розвага?

Юля продовжує мовчати, наче води у рота набрала. Я ж відчуваю, як у грудях піднімається той старий біль, який, здається, вщухнув.

Ні.

Нічого там не вщухнуло. Притихнуло на деякий час і зараз прокинулося лавиною.

-  Навіть уявити собі не можеш, Юле, як я тоді почувався.

Замовк на секунду, зціпивши зуби. Кохана не знала, що у той день збирався зробити їй пропозицію. Тримав у кишені обручку, через яку пахав цілий місяць на додаткових змінах.

- Коли зайшов в аудиторію, то вже всі знали. Готові з мене сміятися. Мовляв, що дивного? Найпопулярніша дівчина університету кидає простака. Куди він, дурник дивився, у що вірив?

-  Стасе… я не знала, - тихо промовила Юля.

-  Чого ти не знала? Що мені може бути боляче? Що у мене є серце і його можна розбити? Знаєш, найгіршим виявилося навіть не те, що ти мене кинула. Довгий час, думав, що зі мною щось не так. Мене покинула та, яку кохав понад усе, якій щодня доводив, наскільки мені дорога. Виходить, щирих почуттів недостатньо. Тоді що потрібно? Яким  потрібно бути?

Юля не відповіла, і я раптом зрозумів, що сказав зайве.

Навіщо дівчині знати, наскільки вона мене зламала тоді? Не хочу, щоб відчувала провину.

Не бажаю, щоб зрозуміла: я досі її кохаю.

Нехай живе своїм ідеальним життям.

Доки я говорю, Юлія мовчить. Потім тихо говорить:

-  Стасе, я дійсно не хотіла тебе образити. Не знала, як вчинити правильно…

-  Правильно, хоча б не принижувати людину, коли вирішила розійтися.

-  Знаю… тепер знаю. Але тоді не знала, як завершити нашу історію.

Дівчина опускає голову, я ж відчуваю у душі зрадливу жалість.

Не здатен злитися на неї, не можу висказати те, що можливо, хотів би.